Життя за життям

A Is er das Zimmer verlassen katte wusst, was sie aus dieser Erscheinung machen solle…

Бджоли гули свою літню надвечірню колискову, й Урсула, що лежала в тіні яблунь, сонно відклала «Die Marquise von O». Напівзаплющеними очима дивилася, як кролик за кілька метрів від неї вдоволено скубе траву. Він чи то її не зауважив, чи то був дуже хоробрий. Моріс його вже застрелив би. Після випускного він повернувся додому, щоб трохи пожити з родиною перед початком навчання на правника, і цілі канікули показово і шумно нудьгував.

(— Міг би знайти роботу на літо, — сказав Г’ю. — Юнаки, буває, працюють).

Морісові було так нудно, що він навіть погодився не тільки навчити Урсулу стріляти, а й використовувати як мішені старі пляшки й банки, а не живих істот, на яких полював сам — кроликів, лисиць, борсуків, голубів, фазанів. Колись навіть оленя підстрелив, чого ані Памела, ані Урсула так йому і не пробачили.

Урсулі подобалося стріляти, доки вона цілилася у неживі предмети. Вона позичила старий мисливський дробовик Г’ю, а в Моріса була прекрасна рушниця фірми «Пурді» — подарунок від бабусі на двадцять перший день народження. Аделаїда вже кілька років погрожувала, що помре, але, як сказала Сильвія, «обіцянок не виконувала». Вона й далі тліла у Гемпстеді, «як велетенська павучиха» — здригнулася Іззі над яловичими відбивними à la Russe (може, реакцію викликали саме відбивні). Це була не найкраща страва в репертуарі місіс Ґловер.

Антипатія до матері Г’ю — одна з небагатьох речей, а може, й узагалі єдине, що об’єднувало Сильвію й Іззі.

— Вона і твоя мати теж, — нагадав Г’ю сестрі, на що Іззі відказала:

— Ні-ні, мене вона знайшла при дорозі. Вона сама мені так казала. Я так погано поводилася, що навіть цигани мене не схотіли.

Г’ю вийшов подивитися, як Моріс із Урсулою стріляють, і сказав:

— Ведмежатко, та з тебе буде справжнісінька Енні Оуклі.

*

— Знаєш-но, — сказала Сильвія, яка з’явилася так несподівано, що Урсула від переляку аж прокинулася, — такі довгі ліниві дні більше не повторяться. Ти думаєш, що повторяться, але помиляєшся.

— А раптом я розбагатію. Тоді зможу днями лінькувати.

— Можливо, — сказала Сильвія. — Але літо все одно закінчиться.

Вона важко сіла на траву біля Урсули й підняла томик Кляйста.

— Суїцидальний романтик? — зневажливо протягнула вона. — Ти що, справді підеш на сучасну філологію? Твій батько каже, що з латини буде більше користі.

— Яка з неї користь? Нею ж ніхто не говорить, — розважливо сказала Урсула. Ця суперечка спокійно тягнулася ціле літо. Вона витягла руки за головою. — Я поїду в Париж, поживу там рік, говоритиму лише французькою. Вона буде там у пригоді.

— А, в Парижі? — Сильвія стенула плечима. — Його переоцінюють.

— Значить, у Берліні.

— У Німеччині бардак.

— Тоді у Відні.

— Нудота.

— Нехай у Брюсселі, — не здавалася Урсула. — Проти Брюсселя ніхто не заперечує.

І справді, Сильвія не знайшлася, що сказати про Брюссель, і так їхнє велике європейське турне різко урвалося.

— Але це вже після університету, — уточнила Урсула. — За багато років, тож поки можеш не хвилюватися.

— В університеті тебе не навчать бути дружиною і матір’ю.

— А що, як я не хочу бути дружиною і матір’ю?

Сильвія розсміялася.

— Не мели дурниць, щоб мене позлити. На газоні чай, — а тоді неохоче підвелася: — І пиріг. І, на жаль, Іззі.

*

Перед вечерею Урсула пішла прогулятися вздовж алеї, а Джок весело трюхикав попереду. (Він був на диво погідний пес, аж не вірилося, що Іззі зробила такий мудрий вибір). У такі літні вечори Урсулі хотілося побути на самоті.

— О, — сказала Іззі, — ти саме в тому віці, коли дівчата просто-таки поринають у високе.

Урсула не зовсім зрозуміла, про що вона («Ніхто ніколи не розуміє, про що вона», — пирхнула Сильвія), але щось, здається, все ж збагнула. У ряхтінні повітря була якась загадка, відчуття можливості близьких змін, від яких в Урсули у грудях стискалося, ніби серце росло. Було в цьому щось від святості — вона не могла це описати інакше. Може, річ у тім, що майбутнє підкрадалося до неї дедалі ближче.

Їй шістнадцять, на неї чекало все інше. Її вже навіть поцілували, та ще й на самісінький день народження — доволі неприємний Морісів американський приятель.

— Один поцілунок, — сказала вона і відштовхнула його, коли він почав розпускати руки.

Він заплутався у власних цибатих ногах і повалився навзнак у кизильник — і неприємно, і гідність уразило. Коли вона розповіла про це Міллі, та аж за боки хапалася від реготу. Та все ж, — сказала Міллі, — поцілунок це поцілунок.

*

Вона добрела до станції, де привіталася із Фредом Смітом, який скинув перед нею свою фуражку залізничника, ніби вона була вже доросла.

Можливість близьких змін так і лишилася можливістю, ба навіть відступила ще далі, коли потяг почухкав у напрямку до Лондона. Вона рушила назад і зустріла Ненсі, яка збирала галузки для свого гербарію. Коли вони дружно попрямували до дому, то зустріли Бенджаміна Коула на велосипеді. Він спинився, зліз зі свого скакуна і сказав: