Життя за життям

Загал мав вважати, що фюрер живе шляхетним, самотнім і чеснотливим життям, а одружитися не може, бо одружений із Німеччиною. Він пожертвував собою на благо рідної країни — щось штабу того, тут Урсула непомітно закуняла. (Це був черговий нескінченний пообідній монолог). Як наша королева-дівиця, — подумала вона, але нічого не сказала: фюрерові, мабуть, не сподобалося би порівняння з жінкою, нехай навіть англійською аристократкою із серцем і нутром короля. У школі в Урсули була вчителька історії, яка весь час цитувала Єлизавету І. «Не розповідай таємниць тим, чию віру й мовчанку ти ще не випробувала».

*

Єва була б щасливіша в Мюнхені, у буржуазному будиночку, який купив їй фюрер — там вона могла б вести нормальне життя. Тут, у золоченій клітці, їй лишалося розважати себе, гортаючи журнали, обговорюючи найновішу моду на стрижки й любовне життя кінозірок (мовби Урсула бодай щось про це знала) і міняючи наряди один за одним, як штукар. Урсула кілька разів бувала у неї в спальні — це був гарненький жіночний будуар, що контрастував із помпезним декором решти Берґгофу. Псував картину лише портрет фюрера — її героя — на видному місці. А ось фюрер не став вішати портрету своєї коханки в себе у спальні. Замість усміхненого личка Єви на нього супився його власний герой, Фрідріх Великий. Friedrich der Grosse.

«Коли чую про велич, завжди думаю про гросбухи», — писала вона Памелі. Хоча де гросбухи, а де великі завойовники? А де ж фюрер учився величі? Єва стенула плечима, вона не знала.

— А він завжди був політиком. Таким і народився.

Ні, подумала Урсула, народився він дитиною, як і всі. А далі все вибрав сам.

Спальня фюрера, що примикала до Євиної, була недоступна. Урсула, правда, все одно бачила, як він спить — не у святая святих, а на теплому пообідньому сонці на терасі Берґгофу: великий воїн роззявив рота у lèse-majesté.

Він виглядав вразливим, але вбивць на горі не було. А ось зброї достатньо — Урсула легко могла добути люгера й вистрелити йому в голову чи серце. Тільки що тоді було б із нею? І, що гірше, із Фрідою?

Єва сиділа поруч і дивилася на нього ніжно, як на дитину. Уві сні він належав тільки їй.

По суті, вона просто мила молода жінка — не більше й не менше. Не можна судити про жінку за тим, із ким вона спить. (Чи все ж можна?)

У Єви була чудова спортивна фігура, Урсула їй аж заздрила. Єва здорова, тілесна дівчина — плавала, каталася на лижах, танцювала, займалася гімнастикою, любила бувати на свіжому повітрі, любила рух. А вчепилася, як реп’яшок, у лінивого чоловіка середнього віку, істоти ночі — буквально — який не вставав до полудня (і все одно куняв по обіді), не пив, не курив, не танцював, нічим не зловживав — спартанський у звичках, хоча не у завзятті. До чоловіка, який не вилазив із Lederkosen (комічно непривабливих для небаварського ока).

Неприємний запах у нього з рота віднадив Урсулу при першій зустрічі, а ще він жменями ковтав таблетки від «газів» («Кажуть, він пердить, — сказав Юрґен, — тож ти вважай. Це, мабуть, від овочів»). Він підтримував певний образ, але марнославним, по суті, не був. «Просто мегаломан», — писала вона Памелі.

*

За ними послали машину з водієм, і в Берґгофі їх привітав сам фюрер — на парадних сходах, де приймав можновладців, наприклад, минулого року — самого Чемберлена. Повернувшись до Англії, Чемберлен заявив: «Тепер знаю, що на умі в гера Гітлера». Урсула була доволі-таки певна, що цього ніхто не знає, навіть Єва. Особливо Єва.

— Раді вас вітати, gnädiges Frau

, — сказав він. — Лишайтеся, доки liebe Кіеіпе не одужає.

«Він любить жінок, дітей і собак, чого до нього присікуються? — писала Памела. — Шкода тільки, що він диктатор, який нехтує законами і гуманізмом». У Памели було багато друзів із Німеччини, переважно євреїв, ще з університетських часів. І повний дім шумних хлопців — троє синів (тиха крихітка Фріда почувалася б у Фінчлі не в своїй тарілці). Пеммі писала, що знову вагітна, «тримаю кулаки, щоб була дівчинка». Урсула сумувала за Пеммі.

За цього режиму Памелі було б непереливки. Її відчуття моралі і справедливості було надто сильне, вона не стала б мовчати. Це вам не Урсула, яка вміє прикусити язика. «Ті служать теж, котрі стоять і ждуть». Цікаво, це й моралі стосується? Я зможу це сказати на свій захист? — думала Урсула. Краще перекривлювати цитату з Едмунда Берка, ніж із Мілтона. «Для перемоги сил зла у світі потрібно тільки, щоб достатня кількість добрих жінок не робила нічого».