Абіссінець

— Наскільки я знаю, Ваша Ясновельможносте, Негусові не бракує ні засобів, ані бажання позбавити мусульман води, завдяки якій вони живуть. Але, уявіть собі, що, коли він поверне Ніл у верхній течії, тобто змусить його текти не зі сходу на захід, а в зворотному напрямку, він зруйнує Єгипет, але й…

— Але й? — повторив Паша.

— …забезпечить процвітання сомалійців, які теж є мусульманами, як ви.

Паша прослухав цю промову, вона промайнула в темних закутах його свідомості, та врешті-решт він вибухнув від сміху, який підхопив послужливий хор стражі, розсіяної по всій великій залі.

— Вода, яку Бог посилає на землю, — сказав Паша, — призначена для того, щоб напувати тих, хто вірить у Нього, та шанує його Пророка. Якщо твій хазяїн вважає себе хоч трохи сильнішим за нас через те, що дощ спочатку проливається на його жалюгідні гори, то він помиляється. Отже, він зробив з тебе свого вісника, щоб повідомити мені саме про це?

— Ні, Ваша Ясновельможносте.

— Так я і знав, бо в цьому випадку ти б хоч прийшов до мене. Відтоді, як ти прибув сюди — ти, підданий Султана! — ти не завдав собі клопоту постати перед його очі, тобто перед мої.

— Я хотів, Ваша Ясновельможносте, але не мав часу…

— Не бреши. Я все знаю. Негус послав тебе, щоб укласти угоду з цими франками, а це може бути тільки проти нас. Мені зрозуміло, що це справа рук цих католицьких попів, котрі зловживають нашою гостинністю.

— Ваша Ясновельможносте, Негус послав мене за крамом…

— Що? — гукнув Мехмет-Бей громовим голосом, — знов брехня? Бережися, щоб я не побив тебе батогом, аби ти забув ці зрадницькі виверти! Так і треба було давно вже вчинити з тобою, та з усіма подібними тобі.

Мюрад знов упав на підлогу.

— Змилуйтеся, Ваша Ясновельможносте!

— Раз і назавжди, знай, що мені все відомо. Ти скрізь говорив, що ти є посланцем Негуса до короля Людовіка XIV. До того ж, лист, який мої солдати знайшли в тебе, офіційно підтверджує, що абіссінець доручив тобі якусь місію. Яку?

— Це правда — його величність король Абіссінії бажав, щоб я поїхав до Франції.

— Без жодних сумнівів, щоб укласти якусь підступну угоду та напасти на нас з тилу, поки ми воюємо в Європі?

— Ні, Ваша Ясновельможносте, — скрикнув Мюрад, розгинаючись, бо не міг дихати.

— Навіщо тоді?

— Просто, щоб подякувати Його Величності за те, що він урятував йому життя.

— Урятував життя!

— Так, Ваша Ясновельможносте, справа ось у чому: Негус дуже захворів, та, не маючи в себе ніякої допомоги, попросив її у Франції. Консул цієї країни, порадившись зі своїм Королем, відрядив до Негуса лікаря-франка, який лікував його самого. У знак подяки імператор Абіссінії доручив мені передати цьому Королю Людовіку кілька дарунків та висловити йому подяку.

— Де той лікар-франк? Він залишився там?

— Ні, Ваша Ясновельможносте, він повернувся зі мною. Зараз він живе в Каїрі.

Про це Мехмет-Бей не знав. Але він чув про цього лікаря від оточення свого попередника. Бо покора Паші духовним отцям ісламу мала єдине обмеження, а саме: він не мав великої довіри до лікувальних властивостей релігії. На полях бойовищ Мехмет-Бей мав не одну нагоду визнати перевагу християн перед маврами в царині медицини. Однак, більшість цих майстрів своєї справи були людьми цілком безбожними, що не заважало їм з успіхом виконувати свій обов’язок. З цього він вивів, що деяка помірність у релігійних принципах була для цієї професії необхідною. Оскільки його впродовж двох років мучили все більш настирливі напади подагри, то тема лікаря виявилася для нього вельми цікавою. Він задав Мюрадові безліч запитань щодо хвороби Негуса, на котрі той не хотів відповідати прямо, потім щодо Понсе та методів, які той застосовував. Хоч Паша й продовжував поводитися з Мюрадом суворо, здавалося, що він трохи пом’якшав, почувши про пояснення, яке Мюрад давав своїй подорожі. Нарешті він відпустив його зі словами:

— Не забувай, пане посланець, що ти тут знаходишся під моєю владою. Я можу щомиті покликати тебе та дати тобі мої накази. Послання, яке ти везеш, не дає тобі жодних прав, а зокрема і права на непокору. Зараз повертайся до франків. Але, щоб я не чув, що ти домовляєшся з їх священиками. Зрозумів?

— Ваша Ясновельможносте, — промовив Мюрад після останнього биття чолом, — я все зрозумів. Ви не маєте слуги відданішого, ніж я.

— Дуже сподіваюся, що так, — сказав Паша.

Вірменин попрощався та, не розгинаючись, поточився назад з зали. Він зробив три кроки, зупинився й скрикнув:

— Ваша Ясновельможносте! Мій лист.

— Забереш його в консула Франції, бо ти вважаєш, що ти є дипломатом, і що Негус доручив тобі послання до цієї країни.

Мюрад відчув у цій відповіді нове ускладнення, але був таким щасливим вийти з головою на плечах, що мало не вибіг на вулицю, забувши про мула.

* * *

По обіді того ж дня посланець Короля королів увійшов до консульства Франції, бо месьє де Майє дав йому знати, що налаштований тепер прийняти його.