Абіссінець

Мюрад був сильно вражений аудієнцією з Пашею. Він більш не був таким безтурботним, як коли прибув до Каїру. Попри поради Понсе стояти на своєму, він залишив той фамільярний тон, який прийняв спочатку з франками. Неймовірно дивуючи консула, ледве зайшовши до його кабінету, Мюрад упав на коліна так, як зробив перед Пашею. Месьє Масе підняв його. Консул зробив вигляд, що нічого не помітив, як зробив би перед графинею, якій вітер на мить задер сукню.

— Любий месьє, — сказав консул, коли вони обоє сіли, — Паша турків, стривожений плітками, яких чимало ходить після вашого прибуття, знайшов бажаним втрутитися, щоб упевнитися у вашій особі. Повірте, що я в цьому кроці ні до чого, і повністю засуджую жорсткі методи, які до вас застосували. Але, що робити: ми на чужій землі, і турки мають всі права, які змогли захопити. Ця справа має наслідок: оскільки Паша вирішив передати мені лист, який було знайдено у вас, відтепер я володію тим, чого марно просив у вас від самого вашого прибуття. Отже, те, що могло бути прикрим для вас, має щасливі наслідки: тепер я знаю, що ви є, без жодної тіні сумніву, дійсним посланцем Негуса, що й підтверджує цей документ, перекладений та завірений печаткою цього самодержця. Тобто я маю честь привітати вас, і тримати надалі при моїй особі як вісника імператора Абіссінії.

Мюрад галантно схилив голову, потім озирнувся навколо себе, ніби чекав після цієї доброї новини якої-небудь несподіваної ганебної витівки.

— Ця вірча грамота, — продовжував месьє де Майє, — якщо вона й остаточно узаконює вашу присутність, не свідчить натомість про жодне наполягання Негуса на вашій подорожі до версальського двору. Отже, якщо ви не проти, ми можемо домовитися про таке: під час вашого перебування в Каїрі ми забезпечуємо гідні умови проживання для вас та вашого почту, який складають, гадаю, троє осіб…?

Мюрад кивнув.

— Я надаю вам для ваших витрат суму в п’ять абукельських цехінів на місяць, які візьму з фондів консульства. Коли ж ви знайдете вашу місію закінченою, ми зробимо все необхідне, щоб ви змогли повернутися до Абіссінії.

— Але, — сором’язливо промовив Мюрад, який пам’ятав поради Понсе, — крім вірчої грамоти, я також є носієм послання до вашого Короля особисто.

— Я сказав вам, — промовив консул м’яко, як умовляють хворого, який не погоджується випити мікстуру, — ваша грамота не містить уточнення, що ви маєте доставити це послання самі.

— Але ж… — слабо вимовив Мюрад.

— Любий месьє, — сказав консул сердито, — в цій справі все зрозуміло. Не будемо самі її ускладнювати. Ви маєте послання до Короля: передайте його мені. Якщо воно письмове, я передам його, але нічого подібного не було знайдено Пашею під час обшуку, наскільки мені відомо. Якщо це послання є усним, я з точністю його повторю в депеші. Якщо ж до нього додаються дарунки, ми відіШлемо їх до Франції на кораблях нашого флоту, і вони доїдуть у цілості.

— Але Король точно наказав мені їхати самому.

— Послухайте, — сказав консул, — не відповідайте мені зараз. Подумайте. Я розумію, що вам треба звикнути до цього міста, до цієї місії.

Месьє де Майє сподівався, що час на роздуми дозволить Мюрадові здати собі справу про ненадійність його становища та допоможе йому зрозуміти, де його зиск. Для цілковитої переконливості він додав:

— Негус не буде ображатися, якщо ви не передасте послання особисто, бо, насправді, випадок дуже простий: турки формально заперечують, щоб ви виїздили з цієї країни до Європи. Завдяки добрим стосункам, які ми підтримуємо з ними, вони погоджуються на вашу присутність при нашій місії, але ніколи не дозволять вам відплисти. Я зрозуміло висловився?

Мюрад погодився, що зрозуміліше бути не може. Він сприйняв цю новину з легким серцем, що здивувало його самого. Насправді він ніскільки не наполягав на тому, щоб їхати на той бік моря до Короля Людовіка, портрет якого, що висів понад консулом, створював ураження, що він ще жахливіший, ніж Паша. Він радісно закінчив розмову з месьє де Майє та повернувся, весь спітнілий від трьохгодинного перебування під полуденним сонцем, щоб переказати ці дивні новини Понсе.

* * *

Через якусь особливість клімату пір’їни з гусей, вирощених у Єгипті, ні на що не годяться. Замість того, щоб бути твердими, та вести себе на папері, як роблять це пір’їни європейські, єгипетські вкрай м’які, та робляться ще м’якішими, коли їх змочують у чорнилі. Тому для себе месьє де Майє виписував пір’їни з Франції. Боротьбу з місцевими канцелярськими виробами він залишав робітникам консульства, а за собою утримував право користуватися гарними пір’їнами для листування, в тих рідких випадках, коли писав власноруч. Цього вечора, збираючись відписати месьє де Поншартрену, він вирішив, хоч і ненавидів це зайняття через хронічний біль у зап’ястку, власноручно довірити паперу думки, які хотів повідати міністрові. Під світлом смолоскипу блищали довгі з нахилом літери: