Абіссінець

— І ви застосуєте ваш вплив на Пашу, щоб він дозволив нам вивезти трьох абіссінців?

— Обіцяю вам це.

— То ж давайте напишемо зараз до Версалю, — озвався єзуїт, — щоб попередити про наше прибуття. Той самий кур’єр, який вирушає завтра до Константинополя, доставить депешу до Олександрії, вона буде в Марселі з королівською галерою, а в Парижі — на початку наступного місяця.

— Я згоден, але ви, звичайно, напишете водночас отцю Версо, щоб він не вдавався до жодних заходів, тому що все владналося на місці.

— Я зараз це зроблю, Ваша Ясновельможносте.

Це виявилося схоже на угоду. Це була дипломатія. У консула склалося враження, що він просто повернувся до своєї справи після довгих годин сперечань, які так сильно нагадували торгівлю. Попри свій програш, він зітхнув із полегшенням.

Розділ 10

Не дивно, що люди вважають небо путівником своєї долі. Є в русі світил якась раптовість, та якась закономірність, і це робить його подібним до ходу людських вчинків. Щойно консула вивели на чисту воду, усе повністю змінилося, як тієї нічної пори, коли на одній стороні неба гасне Пегас, а на другій — сходить Оріон, Плеяди та їх почет.

Жан-Батіст миттєво видужав від хвороби, якої не мав. Він став готуватися до подорожі, яка мала розпочатися за чотири дні потому. Все швидко владнали: Мюрад мав залишитися один у будинку венеціанців, а консульство — продовжувати сплачувати всі його витрати, доки не повернуться посланці. Потім йому мають запропонувати повернутися до Ефіопії, можливо — з відповіддю короля Франції.

Підрахували дарунки, що їх мали везти до Версалю. Лишаючи Гондар, подорожні відчували себе дуже навантаженими та вельми багатими. Нажаль, через витрати під час подорожі, жадобу турецьких митниць та ушкодження деяких предметів це багатство вельми скоротилося. Понсе з підручним окрім коштовностей, які їм дарував Імператор, мали кожний по торбині золотого піску. Жан-Батіст, який не сумнівався в успіху подорожі до Франції, був налаштований, у разі потреби, долучити свою торбину до тих дарунків, які вони піднесуть Королю, якщо решти не вистачить. Поклажа Мюрада дійсно виявилася невеликою. Залишалися, звичайно, троє абіссінців; Понсе не мав захвату від думки везти їх із собою, йому надто добре була відома пильність мусульман. Але єзуїт на цьому дуже наполягав, і треба було визнати, що решта дарунків виявилась досить бідною, та не могла скласти гідного підношення. Вона обмежувалася двома кілограмами мускусу з дуже неприємний запахом, який їм порадили обміняти на тютюн, що вони й зробили, великою мірою на цьому програвши. Був ще шовковий пояс, вишиваний золотою ниткою. У Гондарі, на тогах білого мусліну, він викликав би захоплення. У Каїрі та, тим більше, у Версалі, цілком доречним буде побоювання, що на європейський смак він виглядатиме швидше лахміттям. Нарешті, як уже відомо, всі тварини — і слони, і коні — загинули в дорозі. Від них залишився ящик з вухами слона. Понсе заручився запевненнями Мюрада, що вони сумлінно запаковані. Той гарантував це, поклавши руку на серце. Знаючи, для чого спершу призначалися ці вуха, живодер їх майже законсервував. Коли їх витягнуть із ящика, вони будуть гнучкими, немов живі.

Після бурхливої розмови з Пашею, під час якої консул представив плутані пояснення та повторив найпринизливіші вибачення, він сповістив отця Плантена, що необхідний дозвіл на вивіз абіссінців отримано. Треба було лише діяти з обережністю, щоб олександрійські муфтії ні про що не дізналися, через що усе могло зірватися, бо ці фанатики не допускали жодних подорожей африканців до християнських земель.

Нарешті настав час прощатися. Месьє де Майє, як гарний гравець, приймав на вечері в консульстві трьох подорожніх, тобто Понсе, єзуїта та канцлера. Жана-Батіста, здавалося, було повністю реабілітовано; консул намагався його підлестити, оскільки той міг зашкодити йому у високих інстанціях. То була ділова вечеря. Пань за столом не було. Вони з’явилися лише за кавою, яку пили в маленькому музичному салоні, про який Жан-Батіст дізнався на урочистій вечері. Ні месьє де Майє, ні його дружина не підозрювали, яку насолоду та яке хвилювання народжували вони в серцях двох закоханих, які потрапили в такий тісний простір, що мали змогу десять разів торкнутися один одного, зберігаючи при цьому найприродніший вигляд. За наполяганням батька мадемуазель де Майє сіла за клавесин та зіграла кілька п’єс. Деренчливий звук клавесину, потребує, щоб викликати відгук у душі, певного настрою, якого у більшості гостей того вечора не було, зате його мали в достатку юні закохані напередодні розлуки. Як кислота, котру ллють на медяну пластинку, витворює там подекуди заглиблення та лишає недоторканою решту поверхні завдяки воску, котрим вона вкрита, звуки інструменту не завдали ніякої шкоди ні бесіді єзуїта з месьє де Майє, ні пильній увазі месьє Масе, ні сором’язливому марнославству Флео, але вони зачепили за живе розчулені серця Алікс та Жана-Батіста, до яких жоден кат не міг би застосувати ні непомітнішої, ні солодкішої тортури.