Читаем Абіссінець полностью

— Так, так… — жваво підхопив консул, — моє здоров’я цього не витримає. Цей клімат. Треба йти через пустелю…

Він знов спохмурнів.

— Вони мені не повірять. Якщо дивитися з Версалю, Каїр нічим не відрізняється від пісків Судану…

— Так, але ж… — промовив роздумливо Масе.

— Турки! — сказав консул. — Турки ні за що не дадуть мені дозволу. Християнське прозелітство тут під забороною, і вони наголошують на тому, щоб Абіссінія була оточена мусульманськими країнами. Нічого вони не бояться більше, ніж союзу католиків за їхніми спинами!

— Так, — відповів месьє Масе, — ця амбасада, якщо вона буде, має бути таємною. Хтось непомітний?

— До того ж, — додав месьє де Майє без жодного побоювання постати непослідовним, — це буде дешевше. У цих турків усе продається, але доведеться чимало сплатити за дозвіл на проїзд для консула, чий титул для них дорівнює титулу бея.

— Дедалі подарунки будуть ще дорожчими.

Обох чоловіків охопило велике хвилювання. Месьє де Майє потягнув свого помічника в той кут кімнати, де стояв секретер для паперів. Від спеки в ньому повідклеювалися рейки, і він уперто не бажав зачинятися. Месьє Масе взяв перо, аркуш паперу, і, під диктовку консула, записав невелику ноту, де по порядку перелічувалися всі аргументи проти особистої участі дипломата в амбасаді до Абіссінії. Вони захоплено перечитали її. Месьє де Майє налив дві чарки хересу (як називали в їхній родині вино бордо, коли воно ставало схожим на мадеру), і вони цокнулися.

— А все ж-таки, — сказав консул, поставивши свою чарку з таким похмурим обличчям, ніби ця рідина змусила його здригнутися від гіркоти, — ослухатися Короля!

— Ви не ослухуєтеся, Ваша Ясновельможносте! Він хоче відрядити амбасаду, а ви лише пояснюєте, що не можете її очолити.

— Тоді ми повинні знайти когось іншого.

Месьє Масе раптом злякався, що консул подумав про нього. Він не мав ніякого бажання вирушати на смерть, коли цілком міг сподіватися на мирну та блискучу кар'єру.

— Треба когось такого, — з поспіхом промовив він, — хто має гарні шанси на успіх. Мені здається, що Король бажає не лише відрядження амбасади. Він ще бажає, щоб вона повернулася. Будь який дипломат буде надто помітним: він не перетне навіть кордону Єгипту.

— Цілком справедливо! — погодився консул, — і ми написали про це міністрові в нашій депеші.

Вони трохи порозмірковували мовчки. У церкві пробили другу годину пополудні. Спека, яка панувала в місті, спромоглася пробитися крізь завісу зелені, яка оточувала будинок. У месьє Масе під пахвами, на бавовняному жакеті, проступили плями поту. Консул відчув миттєву відразу. «Чесне слово, він міг би хоч зрідка перевдягатися!», — подумав він собі.

І знов поринув у власні думки. Але, як видно, саме вони підштовхнули його уяву, бо він вигукнув:

— Нам потрібна корисна людина!

Він зупинився, здивований власною думкою. Від такого очевидного відкриття месьє Масе охопило не менше здивування.

— Так, — продовжив секретар, — Ваша Ясновельможносте має рацію. Людина, яка принесе Негусові те, що йому потрібно.

— Купець!

Обличчя месьє Масе раптом засяяло:

— Месьє консул пам’ятає, — сказав він з великим пожвавленням, — того місяця нам повідомили про прибуття до Каїру каравану з Ефіопії. Проте, ніхто його не бачив. Він, безсумнівно, розпався десь на півдні від міста. Його привів мусульманський негоціант, який багато разів бував у Абіссінії.

— Ви його знаєте?

— Одного разу мені його показали в Каїрі. Ця людина виглядає дуже скромною, майже як дервіш. Але кажуть, що з останньої подорожі він привіз на п’ять тисяч екю золотого піску, мускусу та сірої амбри, які обміняв на крам, котрий замовляв йому Негус.

Месьє де Майє схвильовано ходив залою.

— Чи й досі він тут?

— Я не знаю. Відверто кажучи, це навряд чи можливо, але хто зна? Нікому невідомо, що він робить. Я навіть не дуже-то певний, що він говоритиме з нами, і ще менше — що він видасть нам які-небудь подробиці про Абіссінію.

— На все свій час, — рішуче сказав консул. — Знайдіть його. Ми зможемо його переконати.

Рішення було прийнято. Консул підштовхнув месьє Масе до дверей.

— Негайно вирушайте на пошуки цієї людини.

Секретар трохи розгубився від цієї квапливості.

— Візьміть мого коня, охоронця, грошей, все, що треба. Якщо він тут, приведіть його до мене. Скажіть хоча б його ім’я.

— Араби звуть його Гаджі Алі.

— Що ж, бажаю успіху в розшуку Гаджі Алі, любий друже.

Гордий таким найменуванням, але зажурений через доручення, месьє Масе поспішив на подвір’я консульства. За десять хвилин по тому він уже був у місті.


* * *


Після довгого відпочинку єзуїт спокійно вислухав месьє де Майє, який дуже природно, у вигляді імпровізації, виклав йому коротку ноту, яку вони склали з месьє Масе.

Після недовгої суперечки отець Версо прилучився до думки консула й погодився — чим остаточно заспокоїв останнього — що той, дійсно, не повинен особисто вирушати з амбасадою до Абіссінії.

— Відверто кажучи, — промовив добрий отець, — ніхто й не думав, що ви туди поїдете.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Текст
Текст

«Текст» – первый реалистический роман Дмитрия Глуховского, автора «Метро», «Будущего» и «Сумерек». Эта книга на стыке триллера, романа-нуар и драмы, история о столкновении поколений, о невозможной любви и бесполезном возмездии. Действие разворачивается в сегодняшней Москве и ее пригородах.Телефон стал для души резервным хранилищем. В нем самые яркие наши воспоминания: мы храним свой смех в фотографиях и минуты счастья – в видео. В почте – наставления от матери и деловая подноготная. В истории браузеров – всё, что нам интересно на самом деле. В чатах – признания в любви и прощания, снимки соблазнов и свидетельства грехов, слезы и обиды. Такое время.Картинки, видео, текст. Телефон – это и есть я. Тот, кто получит мой телефон, для остальных станет мной. Когда заметят, будет уже слишком поздно. Для всех.

Дмитрий Алексеевич Глуховский , Дмитрий Глуховский , Святослав Владимирович Логинов

Социально-психологическая фантастика / Триллеры / Детективы / Современная русская и зарубежная проза
Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее