Абіссінець

— Я повернувся до Абіссінії з вересневим караваном, — продовжував купець. — Імператор негайно покликав мене до себе. Небувала річ — він забажав говорити зі мною наодинці. Ось тут-то він і відкрив мені свою хворобу, яка була повністю схожа з тією, від якої зцілив мене той франк.

— І ви повернулися сюди шукати лікаря! — сказав месьє де Майє, обличчя якого від хвилювання зробилося пурпуровим.

Гаджі Алі шанобливо вклонився в знак згоди.

— Чи можу я довідатися, чи… знайшли ви його? — спитав консул.

— Нажаль! — відповів Гаджі Алі, зробивши вкрай сумне обличчя, — старий франк, який зцілив мене торік, помер під час сезону засухи. Він був дуже старий, і серце, звичайно…

— Що ви робитимете? — запитав консул.

— Я чекаю. Аллах про все турбується, коли йому вірять.

— Це чудовий урок набожності, — сказав месьє де Майє з деяким нетерпінням, — але як ця справа виглядатиме… на землі?

— Інші франкські священики, схожі на мого покійного цілителя, пообіцяли невдовзі звести мене з кимось. Вони чекають на одного зі своїх, він добре знається на медицині та має через кілька днів прибути з Єрусалима. Зараз він, либонь, як раз під’їжджає до Олександрії. Це займе не більше десятка лун.

— От і добре, — сказав месьє де Майє.

— Я теж радію, що приїздить ця людина, — додав купець, — бо дія ліків, що їх приписав мені той лікар, уже слабшає, і мені потрібні нові.

— Чи можна довідатися, про яку саме хворобу йдеться? — обережно запитав консул месьє Масе. Той довго тлумачив запитання — звичайно, з неосяжною кількістю належних увічливих звертань.

— Моя хвороба не становить таємниці, але, оскільки вам відомо, що Негус страждає на таку ж саму, я не можу назвати її, оскільки видам Негусову. Знайте, що вона не смертельна, але завдає багато неприємностей та псує характер, що завжди шкідливо для самодержця.

Розмова щасливо повернулася до неважливих речей. Месьє Масе провів купця о шостій, після того, як вони домовилися зустрітися наступного дня.

Месьє де Майє отримав значно більше, ніж міг сподіватися. Він засипав свого секретаря вітаннями, які той вислухав, зігнувшись удвічі. Лише за єдиний день їм удалося виправити проект амбасади, ніскільки не змінивши його суті, але врятувавши життя месьє де Майє. А ще вони дізналися про вразливе місце Негуса та винайшли спосіб заслати вісника до його двору. Тим паче, цим вісником стане священик, тобто будуть виконані всі бажання Людовіка XIV. Обидва тієї миті вважали себе дуже спритними. Щоб закріпити тріумф, залишалося тільки повідомити про ці чудові новини єзуїта.

— До речі, — промовив месьє де Майє, — як ви гадаєте, яку хворобу він мав на увазі?

— На мою думку, Гаджі Алі страждає на якусь хворобу шкіри. Ви, звичайно, помітили, що він постійно чухає правий бік. Коли він простягнув руку за чашкою чаю, я побачив у нього на лікті якусь пухлину, як лишай, такий буває на корі дерев у наших лісах.

— Ось воно як, — сказав консул. — А втім, чи то рука, чи то інша частина тіла, справи це не змінить.

З цими словами вони піднялися до отця Версо. Єзуїт ласкаво слухав їхню розповідь, сидячи в кріслі та поклавши зчеплені руки на живіт. Коли ж месьє де Майє дійшов до пояснень стосовно франкського лікаря, тиха людина в чорному раптом впала у гнів, який на смерть перелякав її співрозмовників. Насамперед їх ошелешили бурхливі прояви почуттів, котрих важко було очікувати від людини з настільки тендітним тілом. Потім вони спробували зрозуміти, якою помилкою з їхнього боку можна було б пояснити такий вибух. Тут-то месьє де Майє збагнув, що все це почалося, коли він усього-на-всього вимовив слово «капуцин».

Розділ 5