Читаем Абіссінець полностью

У цьому зауваженні консулові почувся докір. Невже його підозрюють у недбалості? Він уже був готовий протестувати, але подумав, що справжньою хоробрістю буде витримати всі нападки, не змигнувши оком. Отже, він доблесно замовк.

— Що ви нам запропонуєте? — спокійно запитав єзуїт.

— Здається мені, — почав месьє де Майє, — що, враховуючи відмінність у могутності між нашим найхристияннішим Королем та тим монархом, котрий, усе ж-таки, є не більше, ніж тубільцем, хоч і коронованим, було б краще, щоб Його Величність Людовік XIV не виглядав би так, немов він звертається з якимсь проханням. З цими людьми ні в чому не можна бути певним. Подумайте лише про кривду, якої зазнає Його Величність, якщо його амбасаду візьмуть у полон, як це відбулося з португальською в минулому сторіччі. Педро де Ковільха, голову цієї амбасади, утримували там упродовж сорока років, там він і помер. Тобто, якщо той, кого вони відправлять до нас, має бути якомога вищого звання, наш посланець повинен мати звання значно нижче.

— Ви дуже вірно розсудили, — сказав єзуїт. — Ми думали, що справжня амбасада матиме на меті змусити абіссінського самодержця відрядити до нас свою. Але, якщо ви маєте інші засоби, щоб досягти цієї мети…

Розмова тривала на маленькому балконі, який прикрашав велику кімнату на другому поверсі, яку відвели отцю Версо. З висоти було видно всю центральну вулицю, навколо якої групувалася колонія франків. Кожний, хто проходив повз консульство і бачив на балконі месьє де Майє, з повагою знімав капелюха.

— Мені здається, — з гордістю сказав консул, — що найкращим засобом буде використати відносини, які Ефіопія здавна підтримує з цією країною.

— Які саме?

— Між ними існує два види відносин. Час од часу Імператор відсилає вісника до коптського Патріарха Олександрійського з проханням призначити абуну. За дуже давньою традицією, голова Ефіопської Церкви, якого називають абуною, має бути саме єгипетським коптом. Але на цю надто непередбачувану та рідкісну можливість розраховувати ми не можемо.

— Інша можливість?

— Купці. Інколи трапляється, що з Абіссінії виходить караван і везе тамтешні товари в Каїр, і продає їх дорогою.

— Я думав, що Негус перебуває з мусульманами у стані війни?

— Отче, ми самі перебуваємо в такому ж стані з турками, але ж ось ми з вами — спокійно розмовляємо на балконі. Обачливість держав мала б інколи слугувати прикладом приватним особам. Існують зв’язки, котрі не розриваються ніколи.

Месьє де Майє вимовляв останні фрази з манірним виразом на обличчі, який свідчив про його величезне задоволення самим собою.

— Ваша Ясновельможносте, — сказав єзуїт, хитрою посмішкою даючи знати дипломатові про свою повну до нього довіру, — я цілком покладаюсь на вас, бо ви знайдете рішення, яке послужить задумам Короля.

Консул схилив голову. Насправді його так і розпирало від покірливої гордині.


* * *


Месьє Масе повернувся о п’ятій. Увесь змокрілий, зі склеєним від поту волоссям на лобі, з пудрою, яка лежала грудками на щоках, майже без жодного вибачення увірвався до консула.

— Я його знайшов!

— Нашого купця?

— Гаджі Алі власною персоною.

Схопившись рукою за серце, він намагався перевести дух.

— Перевернув усе місто. Казали, що він уже пішов. І все-таки удача мені посміхнулася. Один з моїх людей бачив його вчора.

— Де він? — суворо промовив консул.

— На ганку. Він чекає. Дозвольте мені пояснити…

А вже потім, видихнувши повітря, нарешті додав:

— …Ваша Ясновельможносте.

З диханням до нього повернулося почуття пристойності, і це було на щастя. Месьє де Майє не сприймав безцеремонного поводження, якими б не були його причини.

— То є пройдисвіт, — продовжував месьє Масе, — хитрий лис. Він нічого не хотів слухати про Абіссінію. Довелося йому пообіцяти…

— Що саме?

— Сто екю.

Консул відступив на крок.

— Що ж ви робите!

— За ці гроші він говоритиме.

— То що ж він таке розповість за ті сто екю?

— Ваша Ясновельможносте, обіцяйте мені не зламати слово, яке я дав. Інакше все пропало.

— Звичайно, я сплачу. Але що він сказав?

— Поки що нічого.

— Ви глузуєте з мене! — сказав месьє де Майє з таким виглядом, ніби збирався піти з кімнати.

— Обіцяйте, Ваша Ясновельможносте. Він говоритиме. Він скаже вам, що потрібно Негусові.

Месьє де Майє помовчав.

— Ну, добре, — сердито сказав він нарешті. — Чого ж ви чекаєте? Покличте його.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Текст
Текст

«Текст» – первый реалистический роман Дмитрия Глуховского, автора «Метро», «Будущего» и «Сумерек». Эта книга на стыке триллера, романа-нуар и драмы, история о столкновении поколений, о невозможной любви и бесполезном возмездии. Действие разворачивается в сегодняшней Москве и ее пригородах.Телефон стал для души резервным хранилищем. В нем самые яркие наши воспоминания: мы храним свой смех в фотографиях и минуты счастья – в видео. В почте – наставления от матери и деловая подноготная. В истории браузеров – всё, что нам интересно на самом деле. В чатах – признания в любви и прощания, снимки соблазнов и свидетельства грехов, слезы и обиды. Такое время.Картинки, видео, текст. Телефон – это и есть я. Тот, кто получит мой телефон, для остальных станет мной. Когда заметят, будет уже слишком поздно. Для всех.

Дмитрий Алексеевич Глуховский , Дмитрий Глуховский , Святослав Владимирович Логинов

Социально-психологическая фантастика / Триллеры / Детективы / Современная русская и зарубежная проза
Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее