Абіссінець

Ця розповідь мала великий успіх, і мадам де Сім’ян жваво вимагала від Понсе ще однієї. Зрештою, звіт про подорож до Абіссінії протримав їх без сну півночі, і, якщо б він сам не настояв на тому, щоб піти нарешті спати, вони б вислухували його спогади до самого світанку.

В успіху власних історій лікар побачив добрий знак. Того разу він розповідав про свою подорож уперше: цікавість, котру вона викликала, підбадьорювала його та народжувала оптимізм. «Якщо й король буде так налаштований, — подумав він собі, — мені не важко буде його вразити».

Наступного ранку Жан-Батіст лишив замок, сів на швидкого алезанського жеребця. По валенсійському шляху він їхав дрібною риссю поруч із каретою, на хитання якої дивитися тепер було значно легше. Небо мало лаково-синій та сірий кольори посуду Мустьє. «Хіба що турків тут немає», — подумав Понсе.

Розділ 2

Після останнього нічного побачення з Жаном-Батістом Алікс перший час дуже тривожилась за нього. Того ж ранку її заспокоїла Франсуаза. По обіді з чуток, які поширювалися у домі, дівчина дізналася про замах, жертвою якого став «цей бідолашний Масе», як казала її мати. Вона зрозуміла все і сильно розлютилася. То було не через «цього бідолашного Масе», презирство до якого зрости вже не могло. Лише через брак гідного оточення могла вона колись звернути увагу на подібного чоловіка. Тепер, тобто з тих пір, як вона пішла на жорстоку несправедливість порівнювати його з Жаном-Батістом, відтоді, як вона судила про нього з більшою прозорливістю — принаймні так їй здавалося, — секретар бачився їй безхребетним підлабузником, і через цю властиву йому низькість вона не могла всерйоз тримати на нього зло. Ні, Алікс раптом та дуже сильно розгнівалася на свого батька. Не було жодних сумнівів, що Масе діяв за наказом, і стежив за нею для консула.

Оскільки Алікс мала крутий характер, про що сама тільки-но почала здогадуватися, незадоволення її власним батьком посилювалося роздратуванням через усі інші її прикрощі. І перш за все вона докоряла йому за те, що він був причиною теперішньої розлуки. Першого разу Жан-Батіст погодився на подорож до Абіссінії, коли вони ще не були знайомі. Тут ніхто не мав вини. Але зараз він поїхав через батька, чиї непохитність, застиглі забобони, байдужість до чужого життя, а саме — до життя власної доньки заважали їй одружитися з тим, кого вона кохала. Дорікала також і за те, що він зіпсував їй останні хвилини з Жаном-Батістом, наказавши стежити за нею. Вона не припиняла згадувати все, що відбулося, і щоразу по-новому відчувала своє приниження: вони з Франсуазою біжать у своїх надто вузьких туфлях, задихаючись, серце вискакує з грудей — щоб не потрапити до рук огидного шпигуна. То була мисливська сцена. Саме так: батько поводиться з нею, немов із дикою твариною, яку вистежують та беруть на мушку. І співвідношення сил було саме таким: вони з Жаном-Батістом виявлялися такі ж безправні, як зайці на кукурудзяному полі, яким залишається ховатися, втікати, плутати сліди, щоб обдурити собак, яких на них нацькували.

Почавши з цієї події, яка розколола їй серце, немов горіх, Алікс згадала все своє дитинство і те, що можна було назвати її вихованням. А воно вважалося, ні більш, не менш, найвірнішим взірцем того, що в ті часи призначалося всім дівчатам. Дитиною вона була цілком доручена стриманому піклуванню гувернантки, чиєю єдиною турботою було стежити, щоб вона поводилася чемно в ті рідкі дні тижня, коли її приводили до матері. Потім вона поїхала до монастиря, і той монастир, в якому довелося їй зростати, не був, як деякі інші, відкритий світові завдяки особливостям пансіонерок: то був просто глухий сільський кут — ось куди її заховали. Єдиною надією, яку залишали цим дівчаткам-відлюдницям, було перейти якомога швидше до іншої залежності, а саме — залежності від чоловіків, яких вони не обирали. І, немов, щоб приготувати до життя у повній покорі законам світу, їх навчали витримки в носінні елегантних суконь, напханих цілими кошами кінського волосу та насаджених на залізні кола. Позбавлена в самотині каїрського будинку будь-якого оточення, з яким можна було б себе зіставити, вивірити за ним свій спосіб життя, Алікс дотримувалася цього способу лише через звичку, і цю звичку було зламано, як її підбори за одну ніч полювання, під час якої вона зрозуміла, що є природним, і, водночас, — що є нав’язаним її положенням у світі.

Під час першої подорожі коханого вона удавала, навіть брехала батькові, тому що ретельно приховувала своє кохання. Але це було вимушеним кроком, і повага, яку вона відчувала до батьків, лишалася недоторканою. Цього разу все змінилося. Певність, у якій вона перебувала щодо заборонених заходів, які застосував до неї батько, розпрямила в ній доти сильно стиснуту пружину бунту. Тепер не варто дотримуватися чесних правил бою: вона використає для свого захисту всю ту нехитру зброю, яку має, і навіть шукатиме іншу, та могутнішу.

Вона чекала, коли батько викличе її до себе.