Абіссінець

Капуцини, які відрізняються особливим одягом у вигляді плаща з широким каптуром, є монахами ордену Святого Франциска. Через серйозне непорозуміння з кустодією Святої Землі, від якої вони тоді залежали, кількість капуцинів у Єгипті впродовж десяти років поспіль зменшувалася, а їх позиції дедалі слабшали. Месьє де Майє це знав. Він знав також, що капуцинам, аби не залишити цю країну остаточно, довелося удатися до певних хитрощів. Вони дійшли аж до Риму і попросили папу втрутитися в цю справу. Переконали його в тому, що тисячі католиків, яких п’ятдесят років тому навернули в Абіссінії єзуїти, переховуються нині від переслідувань з боку Негуса після вигнання ним представників ордену. Ці нещасні жертви завзяття послідовників Святого Ігнатія та жорстокості ефіопських єретиків ледь животіють, стверджували капуцини. З їхніх слів виходило, що бідолашні порозбрідалися негостинними землями десь на південь від Єгипту, між країною Сенаар та абіссінським кордоном. Капуцини проголошували себе заступниками цих блудних католиків, яких ніхто жодного разу не бачив, але чиє існування вони з готовністю засвідчували. Вони просили папу, щоб він офіційно довірив їм цю місію. Інокентій XII доброзичливо ставився до цього ордена простих, не дуже освічених ченців, до того ж не забував, що більшість із них були італійцями. Він дарував їм ту ласку, якої вони просили. Заручившись підтримкою понтифіка, капуцини два роки тому повернулися до Єгипту. Вони перебралися на південь та відкрили притулок у Верхньому Єгипті. Отже, мало не лишивши країну назавжди, завдяки цьому вони укріпили свої позиції міцніше, ніж будь-коли до нього.

Месьє де Майє знав також, але ж випустив з виду, що капуцини не збиралися на цьому зупинятися. Їх справжньою метою була не лише допомога католицьким біженцям з Абіссінії, але й навернення самої Абіссінії. Папа цей намір підтримав, і виділив кошти для довічного утримання місіонерів-капуцинів, які відправлятимуться до Абіссінії. Ці амбіційні капуцинські задуми зробили їх прямими суперниками єзуїтів, котрі ні на мить не погоджувалися зі своєю поразкою та твердо сподівалися повернутися до країни.

Єзуїтів у Єгипті знаходилося так мало, вони жили там так тихо і так добре з усіма розумілися, що консул навіть не знав про жорстоке суперництво, яке існувало між ними та іншими орденами на вищому рівні. Гнів отця Версо, коли він вимовив слово «капуцин», брутально нагадав месьє де Майє про його помилку.

— Навіть у думках не можна припустити, — з запалом пояснював єзуїт, — щоб королівським вісником був хтось з італійців. Більш за це, виконання цієї місії є обов’язком нашого, і тільки нашого, ордену. Інструкції короля не є двозначними. Оскільки ж мені доведеться-таки відкрити вам ті речі, про які б мені краще мовчати, бо це скомпрометує мою скромність, то я вам скажу: перш, ніж вирушити до вас, коли я був проїздом у Римі, я особисто зустрівся з Його Святістю папою римським.

Престиж єзуїта в очах месьє де Майє зріс ще більше, що до цієї миті навіть не уявлялося можливим. Не задовольнившись наказами, вислуханими з вуст самого духівника короля, ця людина, яку консул бачив зараз просто перед собою, дійшла до самого понтифіка, знаходилася у такій самій близькості від нього, і розмовляла з ним. Ця глибока повага лише підсилила той сором, який дипломат відчував через свою помилку, і він був готовий вислухати все в повному душевному смиренні та покорі.

— Папа, якому я представив наміри короля Франції, висловив до них своє цілковито сприятливе ставлення, і благословив усі ті заходи, котрих уживатиме наш орден з метою вирвати Абіссінію з пут єресі, до яких вона, нажаль, потрапила.

У тропіках темніє швидко; кімнату заливало синюватим світлом сутінків, від чого слова єзуїта удавалися ще урочистішими.

— Це, насправді, так, — вимовив він благоговійно. — Щоб така висока місія, як духовне завоювання незліченного народу, стала справою істинної віри, треба щоб вона виконувалася всесвітньою, незаперечною силою, далекою від жодних земних амбіцій. Один лише Король Франції, найбільший католицький монарх, володіє подібною силою і може з успіхом довести цей задум до завершення без будь-якої власної зацікавленості. Усе подальше визначається цим задумом: папа признає його священним, а наш орден покірно його виконує.

Він витримав паузу, а потім додав злегка сердитим голосом:

— До того ж заходи, які не керуватимуться вищою духовною владою, та уживатимуться священнослужителями здебільшого неосвіченими, котрі ще й походитимуть з країни, позбавленої усілякої могутності, можуть диктуватися лише людськими інтересами…

Ця фраза завершилася довгим зітханням. Пригнічений же месьє де Майє вже навіть і не дихав.

— Ви дуже добре продумали всю справу, — продовжив єзуїт голосним, знову вельми дружнім голосом. — Це чудова ідея — доручити нашу амбасаду лікареві, який подорожуватиме разом з тим купцем. Треба тільки, щоб цей медик був французьким підданим, і щоб його супроводжував служитель нашого ордену.

Слуги занесли до кімнати смолоскипи, зачарування зникло, і розмова припинилася.