Абіссінець

— Так. Та сама воля, те саме прагнення все підкорити своїй владі, та сама незрівнянна міць. Ісус І зробив те саме. Якщо взагалі хтось може порозумітися, то це саме вони.

— І ви збираєтеся говорити так з Королем Франції!

— Я певний, що він може до мене прислухатися. Єзуїти йому кажуть: «Абіссінці хочуть повернутися до католицької віри». Я скажу йому: «Ваша Величносте, прийміть дружбу великого східного короля. Відрядіть до нього амбасаду, розпочніть комерцію, купіть у нього золото, продайте йому вироби ваших мануфактур. Але не робіть спроб порушити будову його суспільства, намагаючись його навернути, бо ви самі не потерпіли б, щоб хтось зачіпав будову вашого».

— Жане-Батісте, ви збожеволіли! — скрикнув Сангре, підводячись. — Я надто добре ставлюся до вас, щоб дозволити вам влізти в цю пастку, яку ви самі собі розставили.

Він зробив кілька кроків по кімнаті, повернувся до каміну та, не сідаючи на місце, сказав:

— Що таке Абіссінія, Понсе?

— Країна.

— Ні. Це нічого. Якийсь кут Африки, населений дикунами. Нічого, чуєте мене? А що таке Франція? Це все.

— І це ви кажете мені, месьє раднику? Ви, кому я стільки розповів про Абіссінію; ви, хто порівнює характери та звичаї та стверджує, що не можна про них судити, не пізнавши їх; ви, хто радив мені писати…

— Писати, так. Але не говорити. І ще менше — говорити Королю. Те, що я кажу, поділяють та розуміють дуже небагато людей. Ось чому я кидаю мої думки в цю широку літературну річку, з якої мою пляшку, можливо, виловить колись інший охочий до них, який мене почує. Але зараз ми маємо те, що думає увесь світ, а весь світ думає те саме, що й Король. Якщо він шукав могутності, то не для того, щоб дозволити з кимось себе порівнювати. І менш за все з людьми, до яких, як він гадає, ніколи не приходила цивілізація. Я вас попереджаю, Понсе. З усією моєю дружбою, прихильністю, яку я до вас плекаю, і яка є тією ж самою, яку плекають до сина. Будь-яке порівняння королівської могутності з могутністю якогось там тубільця, будь він хоч християнин, буде розцінене, як образа, і ви одразу ж втратите не лише надію отримати бажане, але й саму можливість вільно виїхати з цієї країни.

Жан-Батіст був збентежений таким відвертим та щирим попередженням.

— Що ж мені робити? — сказав він понуро.

— Запишіть ваші думки. Я стою на цьому. Потім побачимо, як їх опублікувати, і яким підготовленим умам дати їх прочитати. Але зараз, перед Королем, не суперечте єзуїтам. Перебільшуйте, якщо хочете, складнощі подорожі, її небезпечність, щоб вони боялися туди їхати — тим більше, що їх все рівно не зупинити. Але, якщо вони скажуть, що Негус бажає перейти в католицтво, не суперечте їм. Підкоріться. Ви не можете сподіватися на милість Короля, якщо не приймете його поглядів. Ви бажаєте отримати титул? Це цілком можливо, і я можу вам у цьому допомогти. Але, перш за все, сподобайтесь. Покажіть Королю вашу відданість. Скажіть йому, що донесли майже до краю землі славу про його велич, і що східні королі, засліплені цим світлом, наказали вам віддати йому найпокірнішу хвалу. Скажіть, що завдяки йому укріплюється істинна віра, що ви взяли з собою в Абіссінію єзуїта, який, нажаль, загинув під час подорожі, але розраховуєте завезти туди багато інших.

— Завезти інших! — вигукнув Жан-Батіст, — коли я пообіцяв Імператору зашкодити їм повернутися.

— Смиріть вашу гординю, друже. Ви не зможете самі протистояти ордену, який сповідує найбільшого християнського короля. Тим гірше для вашої присяги. Часи кавалерів бездоганної честі скінчилися. Про це можна шкодувати — хоч це й не мій випадок. Але це треба визнати. Чи бачили ви там пусті стійки для зброї та винні діжки? Благаю вас: не помиліться добою.

Жан-Батіст підійшов до вогню та схрестив руки на грудях.

— Побачимо, — процідив він крізь зуби.

Розділ 6

Тим часом у Каїрі ніяк не могли дочекатися месьє Ле Нуара дю Руля. Консул знов боявся якоїсь жахливої корабельної катастрофи. Він уже бачив свого майбутнього зятя на пустельному морському березі, як того бідолашного отця Версо, з колодою в обіймах. Істина виявилася менш трагічною. Дипломат просто не квапився. Він висадився в Чівітавек’ї, доїхав у кареті до самого Риму, досхочу нагулявся по місту та навіть зав’язав там кілька інтрижок з куртизанками. Потім потрапив до Барі, переплив до Коринфу. Нарешті про нього надійшла звістка з Олександрії, і ось він прибув до Каїру.