Абіссінець

Шевальє Гектор Ле Нуар дю Руль був третьою дитиною в родині, де з тим більшою ревністю дотримувалися права старшинства, що більше там ділити давно було нічого. Виховувався він недбало, у родинному замку, неподалік від Санліса. Усе там говорило про предків, чиїми зображеннями були завішані всі мури, і які сердито дивилися звідти на живих. Зброя, мистецтва, шляхетність — усе, що шанувалося в цьому замку, — існувало в сприйнятті дитини разом з власними спростуваннями, тому що ці довго та дбайливо плекані цінності призвели лише до руїни. У кожній красивій речі, в кожній прикрасі — чи то було полотно майстерного художника, бронзове бра, або шабля — юний дю Руль звик бачити не більше, ніж зручний у побуті предмет, який можна було притулити до муру або покласти на меблі, щоб прикрити ними тріщину, мишачу нору або пляму цвілі. Нашому шевальє — саме так називали його селяни, бо в родині не було достатньо титулів, щоб дати їх молодшим дітям, — ніхто ніколи не забороняв ловити кроликів разом з сільськими дітьми. Молодий шляхтич швидко зрозумів, що ці голодранці наїдалися досхочу частіше, ніж він сам. Невдовзі він навчився вправно обертатися в обох світах: поза домом був хитрим, жорстоким, і перетворив свою злість на зброю та навіть засіб заробітку; у замку ж не мав собі рівних у елегантності та знанні політесу, що давало змогу отримувати від жінок з числа родичок трохи більше, ніж йому належало за правом, з їжі, одежі, але ще й з пестощів, бо він дуже рано відчув чуттєву потребу в округлих формах та ароматах парфумів.

Переписуючи уроки старшого брата, який єдиний мав учителя, він вивчив достатньо, щоб зробитися секретарем у герцога де Вандома, якому його порекомендував двоюрідний дядько. Крізь цю хвіртку увійшов він у світ, зовні ж продовжував своїми успіхами у грі та участю в різноманітних оргіях спростовувати ту галантність, яка швидко привернула до нього увагу шляхетного суспільства. Якою комбінацією очарування та підступності, старанності в роботі та завзяття у розпусті добився він від Торсі призначення в Міністерство закордонних справ? Краще цього не знати. Дю Руля давно вже приваблювала дипломатія. У цій кар’єри мала стати у пригоді його витонченість, а віддалення дозволило б надати повного розмаху його шаленій пристрасті до грошей. Йому запропонували консульське місце в Розеті. З усіх східних країн воно було найгірше оплачуваним. Але Розета була портом, отже, там крутилися чималі гроші. Він вирішив, що легко збільшить свій прибуток. Поїхав туди. Та ось, щойно прибув, як йому вже завдяки одній лише незаплямованій репутації, пропонували дружину разом з амбасадою. Це виглядало, як суцільний зиск. Але слід було поміркувати, і не дати себе засліпити. Мадемуазель де Майє була гарною партією; крім того, можна буде, напевно, й виторгувати придане. Утім, зв’язувати себе дю Руль не поспішав. Абіссінія цікавила його більше. Знав він про неї небагато, хіба що говорили щось про золото, самоцвіти та прянощі. Месьє де Майє викладав йому туманні прожекти розширення Індійської Компанії. Цей бідолашний консул, безсумнівно, уявляв, що дю Руль працюватиме на інших… Шевальє від души над цим посміявся — адже він шукав, як слідувало, лише свого зиску, і збирався отримати його без жодних сумнівів та гризот совісті. Він сам визнавав свій цинізм, і ним пишався. Можливо, що по-своєму — і він був би дуже здивований, якщо б йому про це сказали, — цей реаліст був мрійником. Вигода, до якої він прагнув, не була схожа ні на що відоме. То було якесь царство, що його він ставив собі метою підкорити, як робили перші іспанці в Америці або француз Проніс на Маскаренських островах. Він думав, що буде королем десь там, де матиме величезне багатство. Тому й боявся, що раз так, мадемуазель де Майє в якості дружини йому буде замало. Він мріяв про принцес, про королев. Отже, рішення було прийнято швидко: спочатку — подорож, і лише після, якщо в цьому ще буде зиск, — одруження.