— Знаєте ви дона Альвареса?
— Ні, — сказав, трохи подумавши, Жан-Батіст. — Де я мав з ним зустрітися?
— Дон Альварес помер, — сказав голова зі зневажливою посмішкою. — Це був видатний єзуїт, великий та справжній вчений. Він залишив нам звіт про життя абіссінців, коли повернувся після десятирічного там перебування.
— Я прочитав би його з задоволенням, — сказав Понсе.
— Це було б вам корисно, — сказав учений з жовтим обличчям. — Ви дізналися би звідти, що столиця Ефіопії зветься Аксумом, а не… як ви там сказали… Гондаром.
— Ви також дізналися б, — додав молодий церковник, — що інших місць у цій країні немає, народ там живе по селах та обробляє землю, а сам імператор переїздить з місця на місце.
— Пробачте, але ці відомості є застарілими, — скрикнув Понсе. — У країні повно селищ та міст. Гондар було збудовано після вигнання єзуїтів, бо Імператор бажав мати постійний двір і не довіряв людям з Аксума. Насправді, він ішов тим самим шляхом, що й наші французькі королі. За часів Франсуа Першого двір без кінця змінював свою резиденцію, а нарешті зупинився в Парижі, пізніше — у Версалі. Вісник, який повернувся до Франції десять років тому, не міг згадувати це нове місто.
— Ваші пояснення цікаві, — сказав учений. — Тепер стає зрозумілим, як, на основі історії нашої країни, ви збудували собі уявний образ тієї, до якої нібито подорожували.
Жан-Батіст хотів заперечити. Голова перервав сутичку і задав інше питання. По цьому вже добре видно, в якому тоні та дусі відбувалася ця бесіда. Не варто й переповідати всі подробиці, тим більше, що допитування тривало упродовж двох годин.
Підозрілий повернувся проти ночі в супроводі своїх стражників. Сангре чекав на нього з нетерпінням. На столі була пулярка з «Чорного красеня», понад якою здіймалася апетитна пара.
— Ну що? — спитав радник.
— Вони не повірили жодному моєму слову. Усі їхні знання — це знання єзуїтів, які лишили ту країну шістдесят років тому. Під приводом, що вони написали, ніби там нічого не змінилося з часів Цариці Савської, ці дурні вважають, що півстоліття не має жодного значення, і будь-яке твердження, якого нема в їхніх книжках, здається їм казкою.
Жан-Батіст стисло переповів другові зміст засідання.
— Вони також запитали мене, чи відома мені релігія абіссінців. Я сказав, що на таких речах не розуміюся. Один з них поставив запитання так: «Скільки природ Христа визнають священики цього народу?» Я сказав їм, що там мені задавали саме це питання. «Якщо це справді так, і якщо ви відповіли згідно з нашою релігією, — зауважив мені голова, — вони мали віддати вас смерті». «Ні, — сказав я йому, — я нічого не відповідав під одним блискучим приводом, а саме: я не знаю відповіді. Я слабкий у теології, і попросив мені це вибачити. Там моє незнання врятувало мене. Було б дивно, якщо тут воно б мені зашкодило».
— Оце так чудово! Ви билися, як лев, — сказав Сангре.
— Як лев у ямі, в котрого кидають з усіх боків отруєні списи. Чи знаєте ви, що вони заперечують навіть правдивість Мюрада… під приводом, що він має не абіссінське, а турецьке ім’я. Звісно! Адже він вірменин. «То він є вірменином, і Негус скористувався ним, як дипломатом, — зауважив той дурний кюре. — З яких пір послів обирають з представників ворожих країн?» Я хотів йому пояснити. Але він слухати не хотів жодних доводів.
— Вам не слід утрачати надію, — сказав Сангре. — Не здавайтеся їм. Добийтеся м’якого вироку, навіть якщо він буде не на вашу користь. А ми вже попрацюємо на вас. Бо я, принаймні, маю дуже добру новину: герцог де Шартр забажав прочитати рукопис ваших спогадів, який ви віддали мені три дні тому. Я матиму новини від нього на початку наступного тижня. Хоч він і не дуже впливає на Короля, але ця людина має талант роздути будь-яку справу.
— Здається, полум’я вже й без того палає добре, — з гіркотою сказав Жан-Батіст.
Наступного дня була неділя. Допит мав продовжуватися в середу. Сангре прийшов до Жана-Батіста о десятій годині.
— Ви знаєте, до чого я не люблю керувати душами, — сказав він тихо. — Але ваші ангели-охоронці, напевно, звітуватимуть про вас, і все буде враховано. Ваше життя у мене є невиграшним пунктом. А якщо ви, до того ж, не ходитимете на месу…