Абіссінець

Попри все, він продовжував бути аптекарем, і виконував приписи Жана-Батіста. Став навіть, хоч і таємно, постачальником нового Паші, жахливого Мехмет-бея, який приймав його потай від муфтіїв.

Окрім того, метра Жюремі мучила ще й близькість Франсуази, яка була кур’єром між ним та консульством, і до якої він відчував дедалі більше ніжності, не знаючи досі, чи зможе колись її висловити.

Коли, нарешті, Франсуаза сповістила його про намір Алікс їхати до Франції з метою знайти Понсе, під приводом вступу до монастиря, і попросила допомогти у споряджанні дівчини в дорогу — це було для метра Жюремі немов світанок після довгої ночі, незважаючи на всі небезпеки такої справи.

Нарешті він зможе битися, рухатися, знати, що відбувається. Ніщо не підходило цій рішучій людині менше, ніж таємне осіле життя. Він натер воском черевики, любовно вичистив шпагу й пістолети, і почав співати від радості.

Єдиним, кому ця нова перспектива не лишала жодного місця, був Мюрад. Протестант, який раніше закликав його до терпіння, тепер раптом повністю змінив думку, і порадив йому повернутися до Абіссінії. Він навіть запропонував забезпечити його коштами, тобто здобути для нього коней та грошей.

Саме за таких обставин, коли Мюрад вагався і не міг прийняти жодного рішення, одного ранку на його порозі постали двоє незнайомців.

То були франки, яких доти в колонії ніхто не бачив. Вони сказали, що приїхали напередодні.

— Чи дійсно ви Його Ясновельможність сір Мюрад, посол Ефіопії? — сказав той з візитерів, що був вищим на зріст — худорлявий сорокарічний чоловік з напрочуд поважним та нерухомим, навіть коли він говорив, обличчям.

— Це саме я, — відповів Мюрад, підводячись, бо до нього, насправді, давно вже не зверталися з такою повагою. — Чим можу служити?

— Ми прибули з Палестини, точніше — з Єрусалиму, — продовжив розмову невисокий непроникний чоловік. — Мене звуть Юбер де Моно, а мого колегу — Грегуар Ріфо. Ми вчені. Він є географом, а я — архітектором.

Другий відвідувач мовчки підтверджував те, що казав перший. У ньому не було нічого надзвичайного, крім надто блідого кольору очей, які були майже білі та витрішкуваті, немов порцелянові блюдечка, і він не зводив їх з Мюрада.

— Ми почули про повноважного представника абіссінського двору, який перебуває зараз у Каїрі, і прийшли шукати милості Вашої Ясновельможності.

— Я зроблю все, що в моїй владі, — сказав Мюрад, який відчув себе дуже вшанованим, і на позначення цього прийняв таку ж саму злегка напружену позу з зігнутою шиєю, яку спостерігав у месьє де Майє під час аудієнцій.

— Дуже дякуємо вам, Ваша Ясновельможносте, — сказав перший відвідувач, і зробив глибокий реверанс, який з невеликим запізненням повторив чоловік з порцеляновими очима.

— Отже, — продовжив речник, — ми входимо до експедиції, спорядженої під егідою іспанської Королівської Академії наук. Наприкінці цього тижня до нас приєднаються ще четверо вчених. Вони їдуть з Європи, і нас уже сповістили про їхнє прибуття до Олександрії. Ушестеро ми розраховуємо вирушити до країни, яку ви тут представляєте — до Абіссінії. Нам хотілося б попросити Ваша Ясновельможносте зробити нам честь і представити нас своєму Імператору.

Мюрад стиснув у лівій руці свої дерев’яні чотки. «Боже мій, та ви ж мене рятуєте» — подумав він.

— Панове, я цілком охоче допоможу вам у вашій місії, — промовив він поважно. — Однак, за умови, що буду знати її мету. Вам, можливо, невідомо, що Негус — мій володар — накладає жорсткі обмеження на вхід іноземців до його королівства.

— Нам це відомо, Ваша Ясновельможносте. Але наші наміри — це просто наміри людей, які шукають нових знань. Інтерес географа, наприклад, полягає в розташуванні та напрямку течії річок, лікаря, який теж є серед нас, цікавить опис основних хвороб. Словом, кожний хоче задовольнити природну цікавість, яку народжують у таких умах, як наші, нові землі.

— Ви хоч не збираєтеся шукати там золото? — суворо спитав Мюрад.

— Якщо казати все, Ваша Ясновельможносте, ця подорож коштуватиме нам більше, ніж ми від неї отримаємо, принаймні у грошовому вираженні. Золото якраз ми маємо.

«Ця заява мені подобається» — подумав вірменин.

— Добре, панове, я навіть зроблю більше, ніж повідомлю про вас Негусу.

— Навіть більше, Ваша Ясновельможносте?

— Так, я проводжу вас до нього.

— Невже це можливо? — вигукнув Моно.

— Власне кажучи, ми зустрілися з вами як раз напередодні мого від’їзду. Так, саме так: завтра я маю поїхати до свого володаря.

— Завтра! Але ми не будемо готові.

— Шкода! — сказав Мюрад величаво, — я не можу чекати.

— Нам потрібен тиждень, щоб дочекатися колег та зібрати все необхідне для експедиції.

— Панове, я був би не проти відкласти свій від’їзд. Але повірте — це неможливо.

— Чи дозволите запитати вас про причину?

— Причина дуже проста, панове. Для виконання місії Імператор надав мені певну суму, яку на цей час уже вичерпано. Не може бути жодної мови про те, щоб я скористався грішми іноземної корони. Консул Франції запропонував мені допомогу, яку я відкинув з усією рішучістю, якої вимагає від мене честь дипломата. Отже, я маю їхати.