Читаем Абіссінець полностью

— Ми розуміємо, — сказав непроникний відвідувач. — Але у разі, якщо Ваша Ясновельможність зробить нам честь недовгою відстрочкою, то саме ми — причина подовження вашого перебування в Каїрі — маємо нести витрати на нього. Певним чином, йтиметься лише про вашу згоду на відшкодування вам збитків, які ми спричиняємо.

— У такому разі, — сказав Мюрад, — жодних незручностей, дійсно, немає.

Тоді невисокий чоловік із дивовижними швидкістю, скромністю і тактом витяг зі своєї кишені шкіряний гаманець, і поклав його біля ніг посла.

Домовились, що цей аванс буде доповнений іншими виплатами, якщо трапиться запізнення, але вчені зобов’язалися не витрачати на збори більше восьми днів.

— Останнє, Ваша Ясновельможносте, — сказав месьє де Моно. — Нам хотілося б, щоб консул не був у курсі наших приготувань, і навіть не знав про наш намір. Сьогодні Іспанія та Франція не воюють, а завтра…

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв їх Мюрад.

Чоловіки знову привітали його, ще багато разів висловлюючи подяку. Щойно вони пішли, Мюрад накинувся на гаманець, нарахував у ньому дванадцять абукельських екю і підстрибнув від радості.

Того ж вечора він витратив шість з них, добре розважившись у караван-сараї.

Розділ 4

Шевальє Ле Нуар дю Руль був глибоко вражений останніми подіями в консульстві. Спочатку його паралізував страх через можливість опинитися в центрі скандалу. Потім, лише стало зрозуміло, що все обійшлося, жах відхлинув, немов морський приплив. Тоді він раптом зрозумів, що жадає Алікс так само нестерпно, як раніше. У нього навіть вистачило зухвалості, чи крайньої необачності, знов шкрябатися вночі у двері майбутньої черниці та благати її про ласку. Він нікуди не ходив; його розум був весь час зайнятий думкою про неї; він пробував її підкараулити — без жодного, однак, успіху, оскільки вона наглухо зачинилася в своїй кімнаті. Словом, добре знаючи симптоми пристрасті — бо він сам завжди висміював їх там, де бачив, — шевальє зрозумів, що закохався. Ця слабкість приголомшила його. Йому здавалося, що можна вибачити будь-які вади, окрім цієї, котра ставить чоловіка в безглузду залежність від жінки, яка частіше за все його не варта, і завоювання якої навіть не відповідає його інтересам.

Консул помітив страждання нещасного відкинутого. Месьє де Майє почував себе дуже винним у цьому розчаруванні, і наполегливо робив шевальє незліченні знаки дружби. Бідолашний, здавалося, навіть уже не бажав їхати з амбасадою. Консул про цей план більш не згадував, але продовжував споряджати караван і наказував купувати дарунки для князів, чиї землі він мав перетинати. Отже, він ретельно готувався до того дня, коли меланхолія залишить дю Руля. А поки з ранку до вечора приймав його в своєму кабінеті та втішав словами співчуття.

Ніщо так не переконує нас у нашій біді, як можливість комусь про неї пожуритися. Слухаючи, як консул без кінця говорить про важкі страждання, які Провидіння посилає чутливим серцям для випробування, той, хто так і не став його зятем, почав жаліти себе вдвічі більше. Але помпезна риторика месьє де Майє належала іншим часам. Дю Руль почав нарешті нудьгувати під час консулових довгих та благоговійних посилань на лицарське кохання, котре, на його думку, єдине мало випадати на долю шляхтичам. Дю Рулю, аби він замовк, хотілося гукнути, що від його доньки йому потрібні лише дві речі: знов володіти нею впродовж цілої ночі та тієї ж ночі її покинути.

Від висловлення цих бажань він утримався, але, внутрішньо їх формулюючи, усвідомив, що його стан був не настільки близький до закоханості, як йому здавалося. Скоріш, він був зачеплений у своїх апетитах і самолюбстві. Як той поранений, який, щойно стихає перший біль, тверезо оцінює нанесені пошкодження і розуміє, що буде жити, і через це розуміння знов стає мужнім, так дю Руль почав ставитися до себе з більшою повагою, коли збагнув, що не остаточно здався коханню. Він мужньо вирішив зцілитися. Наступного дня тримав банк у фараон в одного купця, і багато програв. Досхочу наївся, напився, та провів ніч між двох гурій в одної турчанки, яка тримала достатньо юних чарівниць. Отже, він припинив гру в піддавки з недугою.

Алікс знов уявилася йому такою, якою мав би завжди її сприймати неушкоджений розум: напівбожевільною, котрій місце саме в монастирі, де вона матиме вдосталь часу для смакування впродовж усього свого життя спогадів про швидкоплинну насолоду, якою він мав доброту з нею поділитися.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Текст
Текст

«Текст» – первый реалистический роман Дмитрия Глуховского, автора «Метро», «Будущего» и «Сумерек». Эта книга на стыке триллера, романа-нуар и драмы, история о столкновении поколений, о невозможной любви и бесполезном возмездии. Действие разворачивается в сегодняшней Москве и ее пригородах.Телефон стал для души резервным хранилищем. В нем самые яркие наши воспоминания: мы храним свой смех в фотографиях и минуты счастья – в видео. В почте – наставления от матери и деловая подноготная. В истории браузеров – всё, что нам интересно на самом деле. В чатах – признания в любви и прощания, снимки соблазнов и свидетельства грехов, слезы и обиды. Такое время.Картинки, видео, текст. Телефон – это и есть я. Тот, кто получит мой телефон, для остальных станет мной. Когда заметят, будет уже слишком поздно. Для всех.

Дмитрий Алексеевич Глуховский , Дмитрий Глуховский , Святослав Владимирович Логинов

Социально-психологическая фантастика / Триллеры / Детективы / Современная русская и зарубежная проза
Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее