Абіссінець

— Це вкрай таємнича справа. Він промовляє чимало слів, яких ми не чуємо; звісно, справа як раз у них. Бо, щодо його дій, то вони зрозумілі та всім відомі. Двоє придворних, які перевіряють усе, що п’є Король, усе мені розповіли. Отже, святий пише слово — яке невідомо — на олов’яному амулеті. Потім занурює пластинку в святу воду і чорнило розчинюється в ній. Цю воду він дає пити самодержцю.

— Скільки разів вони будуть повторювати цю операцію? — спитав Жан-Батіст трохи безнадійним голосом.

— Лише двічі.

— За скільки днів вони будуть оцінювати дію?

— Король дав мені зрозуміти, що, коли він не одужає за тиждень, то вдасться до ваших послуг.

— А якщо він якимось дивом одужає? — сказав Понсе.

— Якимось дивом! — скрикнув метр Жюремі, — якраз це буде аж ніяк не дивно. Якщо ж лікування не допоможе с першого заходу, досить буде підвищити дозу та замочити цілу Біблію у півлітрі горілки.

— Якщо він одужає, — сказав Гаджі Алі, — ми вирушимо назад.

— І навіть не побачимо його?

— Ви повинні зрозуміти, що, приймаючи вас, навіть якщо він сам вас запрошував, Король сильно ризикує. З тієї пори, як єзуїти намагалися навернути країну за часів його діда, Негус більше не вільний. За ним пильно стежать церковники та всі, хто протистоїть католикам. Зроби він хоч один невірний крок, і вони повернуться до своїх інтриг і знайдуть, як звільнитися від залізного кулака, в якому він їх тримає. Усім відомо, що франкські священики не припиняють намагань проникнути сюди усіма можливими способами. Якщо Король не матиме для зустрічі з вами достатнього приводу, він уважатиме за краще відіслати вас та з миром залишатися в себе.

Гаджі Алі покинув їх з цими тривожними новинами та повернувся до палацу. Вони залишилися самі. Їх упевненість не похитнулася, вони лише були роздратовані необхідністю знов сидіти в чотирьох стінах.

Один з синів негоціанта, котрий надав їм прихисток, приніс для них з базару прянощів зразки усіх рослин, якими там торгували. Вони із захопленням складали гербарії, оскільки тут було більше ароматів, пахучих смол, барвників та прянощів, ніж будь-де у світі. За допомогою ступки, фільтрів та реторти метр Жюремі, за порадами Понсе, товк, дистилював, робив витяжки, емульсії. Вони дещо відновили запас ліків, який вагомо постраждав під час подорожі. Що б там ні трапилося, якщо б їм довелося поїхати, не зустрівшись із Королем, вони б забрали із собою свою ботанічну здобич та тим би втішилися.

За три дні після останньої появи Гаджі Алі купець, у якого вони жили, сповістив їх, що вони мають наступного вечора змінити житло. Під покровом ночі, під прикриттям своїх тунік, вони пішки, поруч з мулами, які везли їхню неважку поклажу, пройшли останню частину шляху, яка відділяла їх від столиці. Їх прийняв у своєму будинку інший мусульманин з кварталу маврів у Гондарі. Вони зайняли там дві кімнати зі скромним меблюванням, які виходили вікнами з дерев’яними решітками у вузький провулок. Господар сам приносив до них їжу та радив проявляти терпіння.

Власне з цього закута і витяг їх Гаджі Алі тиждень потому. Напередодні він передав їм одяг абіссінців, тобто короткі туніки з білої тонкої тканини та тоги з легкої бавовни на плечі. Нарешті, ранком наступного дня з’явився Гаджі Алі на невисокому гнідому конику, увішаному упряжжю з помпонами та пір’ями. Двоє рабів вели за ним у поводу двох інших коней. Понсе та метр Жюремі, цього разу одягнені абіссінцями, як порадив їм Гаджі Алі, сіли на коней і маленька свита нерівною риссю попрямувала до палацу Коскаму.

Розділ 9

— Продовжуйте! — сказав із нетерпінням месьє де Майє. — Не забувайте: цього листа має бути закінчено ще сьогодні, якщо ми хочемо, щоб він вирушив з найближчим кур’єром з Олександрії. На чому ми зупинилися?

Месьє Масе, який сидів проти секретера з пір’їною в руці, мав після безсонної ночі червоні очі. Комарі, які заволоділи містом з початком сухого сезону, надто полюбляли його запах. Саме те, що відштовхувало від нього людські істоти, притягувало комах; проте, навіть ця прикра очевидність не навіювала на нього думки переглянути свої гігієнічні принципи.

— Ми зупинилися… — казав він, пригадуючи, де обірвалася нитка читання, — ось де: «і саме цей монах-капуцин, який просив мене прилучити ченців його ордену до складу нашої амбасади, приходив учора до мене. Я маю зізнатися Вашій Ясновельможності…»

— Ні! Це не дуже дипломатично. Консул не може зізнаватися міністру.

— Якщо ми напишемо: «Ваша Ясновельможносте має знати»?

— Так краще. Продовжуйте. «Ваша Ясновельможносте має знати, що ця розмова була вкрай безцеремонною. Я доклав усіх можливих зусиль, аби довести її до кінця, хоча отець Паскуалє, який не міг тримати себе в руках, перейшов усі межі пристойності і навіть гідності».

— Це досить добре, — сказав месьє де Майє, який стояв, відставивши ногу в бік, і був задоволений і тим, що чув, і, водночас, своєю шовковою панчохою кольору зеленого яблука, яка нещодавно прибула галерою з Франції.