Абіссінець

Старий з’явився за годину. Він мав дуже незадоволений вигляд, немов його розбудили одразу після того, як він занурився у сон. Жан-Батіст знав, що Мюрад спить небагато та неміцно; він здогадався, що цей вираз роздратування був удаваним. Під ним ховалося задоволення старого тим, що до нього продовжують прислухуватися, але ж цей вираз дозволяв йому, як бувалому негоціанту, високо підняти ціну своїх зусиль, а отже й очікувану винагороду за цю жертву.

Король виклав йому все про амбасаду Жана-Батіста, не згадуючи, однак, про її любовне підгрунтя. Він запитав Мюрада, що той гадає про можливість такого заходу та про засоби його здійснення.

Старий слухав, сидячи на такому собі інкрустованому перламутром куральному стільці, який належав до мисливських меблів самодержця. Сидів він, перекосившись на бік, схилившись на лікоть, напівзакривши очі. Жан-Батіст зауважив, що з-попід цих напівзакритих повік зіркі, хоч і побілілі від полуд, очі старого пильно стежать за всіма присутніми, і особливо за ним. Молодий чоловік зобразив на обличчі палкий запал, не приховуючи свого бажання здійснити все те, про що говорив Негус. Дозволивши королівській промові вільно литися стільки часу, скільки вимагала ввічливість, Мюрад сказав надтріснутим голосом хворої людини:

— Це чудова ідея, Ваша величносте. Але, як казав Геродот, ліра може бути, в залежності від способу застосування, музичним інструментом, або луком, тобто зброєю. Саме так і ваша справа може мати різні наслідки в залежності від того, як її повести.

Мюрад завжди так висловлювався. Він ніколи не викладав жодної думки, не прикрившись автентичною чи вигаданою цитатою з грецьких філософів, як той вояк ховається позаду свого щиту, аби підійти якнайближче до того, кому він хоче нанести удар. Король чекав продовження.

— Перш за все, Ваша величносте, — сказав Мюрад з виразом глибокої втоми, — вам не варто нічого писати. Шлях звідси до західних столиць є надто довгим, щоб ваш лист не ризикував потрапити до рук людей, які знайдуть йому поганий ужиток. Це може трапитися тут: уявіть собі, як скористаються відкриттям амбасади священики. Це може бути в дорозі: турки будуть стривожені вашими намірами, а сіра Понсе буде викрито як вашу людину. Це може, нарешті, трапитися там. Ви знаєте єзуїтів, їх знання правничих тонкощів, їх збочений та підступний розум. Лише одне ваше слово, яке ви вважатимете геть незначущим, може дати їм підстави думати, що ви чекаєте на їхній приїзд, схиляєтеся перед Римом, усе, що завгодно. Отже, нічого не пишіть.

— Як же вчинити? — спитав Король, який слухав ці слова, стоячи, заклавши руки за спину.

— Так, як повелися б ваші дід та батько. Як ви самі часто вчиняли.

— Відрядити з сіром Понсе вісника, — сказав самодержець. — Я вже гадав про це, але кого? Вас, Мюраде?

— Питання Вашої величності є лише формальністю, але воно тішить мене, і я вдячний за нього. Ні, ви знаєте, що нещодавно смерть поразила мене наполовину. Я був такою мірою готовий підкоритися їй, що схилив голову, і вона трохи промахнулася. Але я готовлюся невдовзі отримати від неї другий удар. Сподіваюся, то буде останній.

— Кого ж тоді? — продовжував Король. — Гаджі Алі вправний лише з магометанами. Він нездатний до такої місії.

Понсе був радий дізнатися, що їхній мучитель з ними не піде. Він подивився на метра Жюремі. Той, з глибини намету, де донині сидів мовчки, покликав його знаком до себе.

— Ти пам’ятаєш, Майє хотів молодих шляхетних абіссінців? — сказав тихо протестант.

— Це безнадійно. Але я-таки спитаю.

Жан-Батіст знов підійшов до самодержця та заговорив з ним:

— Що ви скажете, Ваша величносте, про синів кількох ваших найкращих родин? Вони могли б до того ж отримати велику користь від цієї подорожі, вчитися у Франції, вивчати нашу мову та викладати вашу…

— Ви збожеволіли? — сказав Ісус. — Жоден абіссінський християнин не може вийти звідси без того, щоб його не розтерзали мусульмани. Та не забувайте, що ця справа має бути таємною.

Понсе охоче погодився з цими доводами: в усякому разі, він зможе чесно сказати, що спробував…

Знов почалися мовчазні роздуми.

— Деметріос? — сказав раптом король, дивлячись на тлумача.

— Ні, ні, він є надто корисним для вас тут, — навідріз відмовився Мюрад.

По ледве помітній поспішності відповіді старого тоді, як він удавав відстороненість та крайню втому, Понсе зрозумів, що він має свого кандидата, і повільно підводить імператора до його імені.

Мюрад дозволив йому назвати ще пару інших кандидатур, які були відхилені. Нарешті, після напруженого мовчання, вірмен сказав з награною нерішучістю:

— Є ще мій племінник…

— Про якого племінника йдеться? Я знаю, що ваша сестра має багато дітей, але я пам’ятаю в неї лише доньок.