Частина друга (СИ)

Галеон довго швартувався ╕ от нарешт╕ п╕дтягнули здоровезний трап, м╕цно його закр╕пили та дозволили спуск на берег. Почалася довга "текучка". Я не став посп╕шати й вир╕шив йти десь в хвост╕.

Б╕ля трапу з'явилась якась горласта ж╕нка, яка нудним голосом людини, що в тисячний раз повторю╓ одне ╕ те ж саме, голосно закричала:

-Пр╕в╓тству╓м вас, граждан╓ Л╕г╕, у врат наш╓й новой стол╕ци -- славного города Новограда!

-Це хто така? - почув я як хтось з натовпу запитав у одного з матрос╕в.

-Так ето В╓рка Шилова! Зазивала ╕з Городскова Пр╕каза... Тут так╕х многа! - ╕ чолов'яга розсм╕явся. - С╓йчас вс╓х ж╓лающ╕х потянут до пр╕ютов... ╕л╕ в найм до ц╓хов╕ков... Вам ж╓ врод╓ об╓щал╕ помощь? Ото ж ╓шт╓ ╓йо ложкам╕, помощь ету! - ╕ матрос знову зареготав.

Зда╓ться, допомога столично╖ влади не зовс╕м те, на що вс╕ спод╕валися.

-Д╓л у нас в Кватох╓ многа! - продовжувала кричати ж╕нка. - В етом ви сам╕ оч╓нь скоро смож╓т╓ уб╓д╕ца.

Деяк╕ люди явно зац╕кавились та скупчились б╕ля Шилово╖. Вона трохи збавила напору та вже не так голосно волала про "кис╕льн╕ берега та молочн╕ р╕ки", як╕ оч╕кували всякого, хто поб╕жить до М╕ського Приказу.

-...которий так нужда╓ца в любой помощ╕ вс╓х ж╓лающ╕х.

Голос зазивали втонув у питаннях. Зда╓ться, слова ж╕нки впали на благодатний ╜рунт, ╕ багато хто д╕йсно замислився над сво╖ми майбутн╕м на новому м╕сц╕.

-...стать одн╕м ╕з т╓х, - прорвалося кр╕зь людський гом╕н, - кто помож╓т в стро╕т╓льств╓ стол╕ци... нужни кам╓нщ╕к╕, нужни...

-А-а-а... о-о-о... у-у-у.., - п╕днялось море голос╕в.

Я так ╕ не зм╕г почути, про кого ще розпов╕дала Шилова.

Ладно, якось сам впораюсь, - промайнуло в голов╕. - Зараз важлив╕ше сховатися в столичному натовп╕... в╕д вс╕х подал╕...

Неподал╕к в╕д трапу стояла портова варта. Десятник ч╕пким оком оглядав тих, хто спускався вниз, наче когось в╕дшукував. Натовп жваво завертали праворуч до високих та на перший погляд неск╕нченних дерев'яних сход╕в, як╕ вели з причалу на площу.

-Жив╓╓! - л╕ниво покрикував вартовий. Пот╕м виловлював якогось роззяву та направляв його на правильний шлях. - Куда прьош? Н╓ в╕д╓ш, чо л╕? Сюда давай!

Нарешт╕ д╕йшла ╕ моя черга. Я пройшов повз десятника, який майже ╕ не глянув у м╕й б╕к, видно не вважав досить ц╕кавим. А, може, просто вир╕шив, що "з цього ╕ поживитися н╕чим".

В цей час до сус╕днього причалу несп╕шно п╕д╕йшов красень галеон з вимпелом кап╕тан-командора. Пришвартувався в╕н досить швидко, ╕ я почув, як хтось ╕з портових службовц╕в заговорив про в╕дправлення ре╓стровик╕в на Святу Землю. Наче п╕дтверджуючи його слова, з-за рогу яко╖сь буд╕вл╕ на пристань вийшов чималий заг╕н латник╕в.

-Ей! Н╓ з╓ва╓м тут! Ш╓в╓л╕мся! - гримнув десятник, судячи з усього мен╕.

П╕днявшись по сходах вгору, я опинився на величезн╕й площ╕. Оце, скажу вам, м╕сце! В╕дчуття, наче опинився у велетенському мурашнику.

Б╕ля ст╕н парапету скрип╕ли леб╕дки, як╕ п╕дн╕мали з причал╕в чимал╕ вантаж╕... туди-сюди по кам'ян╕й брук╕вц╕ снували вози, м╕ж ними б╕гали люди, г╕берл╕нги, нав╕ть гобл╕ни з характерними козлиними бор╕дками... голосно лаялись вантажники та перев╕зники... купц╕ вс╕х мастей та рас укладали контракти... валандались як╕сь волоцюги та др╕бн╕ злод╕╖... ╤ над вс╕м цим "парили" стражники, як╕ з нудьгуючими обличчями, л╕ниво спостер╕гали за порядком...

Отже, суц╕льна штовханина та гом╕н. Людин╕ незвичн╕й до тако╖ жвавост╕, легко було розгубитися. Тому я к╕лька хвилин стояв у ступор╕ й озирався на вс╕ боки. А пот╕м все ж знайшов сили з╕братися та неквапливо рушив до столичних мур╕в, як╕ видн╕лися за хатинками портово╖ слоб╕дки.

-Ей, пар╓нь! Стой! - гаркнув хтось праворуч. Я обернувся. - Работйонка н╓ нужна? - питав високий брюнет з акуратною бор╕дкою. Його обличчя було досить "в╕дкритим" ╕ негативом не тягнуло.

-Дивлячись яка? - я постарався придати сво╓му голосу б╕льшо╖ впевненост╕ та трохи зм╕нити гов╕р. Не хот╕лось якби в╕дразу зрозум╕ли, що походжу з ╤нгосу.

-М╓шк╕ с з╓рном надо на м╓льн╕цу отв╓зт╕. Смогйош?

-╤ ск╕льки?

-Ч╓во "ск╕льки"?

-Грошей ск╕льки? - посм╕хнувся я, опускаючи торбу на брук╕вку.

-О! Чуству╓ца... чуству╓ца.., - чолов'яга так ╕ не сказав, що йому в╕дчува╓ться, та чомусь рад╕сно посм╕хнувся. - Даю четвертак ╕ по рукам.

Я прикинув багато це чи мало... Та хр╕н його зна╓! З м╕сцевими розц╕нками не знайомий (я ╕ з грошима ще не зовс╕м роз╕брався). Проте в╕дчуваю, що це якась середня оплата... А по-друге, якщо д╕йсно хочу зануритися та заховатися в натовп╕, то потр╕бно погоджуватися. Врешт╕-решт, граю роль простого трудяги. А на ц╕й портов╕й площ╕ просто так не валандаються...

-Добре! - ми побилися по руках. - Але з тебе об╕д!

-Ек╕й, молод╓ц! Посмотр╕м на т╓бя в д╓л╓, а там в╕дно буд╓т, - брюнет по-доброму посм╕хнувся. - Я - Копил Мухов. У м╓ня тут арт╓ль...

Я також назвався, проте Ратмиром.

-Засран╓ц Малюта опять зап╕л, - поскаржився Копил. - А мн╓ кровь ╕з носа, как грузч╕к╕ нужни. Пон╕маешь, Ратм╕р, раз подряд взял - надо виполн╕ть! Такая моя натура!