Частина друга (СИ)

-Понрав╕лась? - пустотливо проговорив Сава. - Да, д╓вка что надо! Потому ╕ За╓й кл╕чут... Хотя нрав у н╓йо, скажу ч╓сно, порой крутой!

Ми с╕ли на воза та рушили в порт. Возилися ╕з зерном майже до вечора. Пот╕м Копил з╕брав всю арт╕ль ╕ подякував вс╕м добрим словом. Кожному роздав належне, а коли черга д╕йшла мене раптом сказав:

-А ти ╕ правда пар╓нь ловк╕й да работящ╕й! Услав мн╓ т╓бя усп╓л расхвал╕ть... да ╕ Сава говор╕т только добро╓... Д╓рж╕ полт╕н╕к... ╕ св╓рху ╓щйо пятак... Ето больш╓, ч╓м об╓щано...

-Дякую, - посм╕хнувся я.

Позаду почулися чи╖сь невдоволен╕ голоси.

-А айда-ка, братци, в тракт╕р! - заявив Копил. - Вс╓х угощаю п╕вом. А ти, Ратм╕р, как? С нам╕?

-Та я б ╕ повечеряти був би радий... не т╕льки пива випити...

-Ех! Об╓щал, так тому ╕ бить. Братци, вс╓х угощаю ╕ об╓дом!

Трохи вмившись, ми галасливим натовпом вирушили до Корчаково╖. Копил всю дорогу см╕явся ╕ розпов╕дав сальн╕ ╕стор╕╖.

-Так ти отк╓ль такой ловк╕й пр╕пхался? - спитав один з хлопц╕в Мухова, ╕ тоном, скажу вам, який не передв╕щав н╕чого при╓много.

В╕н проштовхнувся кр╕зь сво╖х товариш╕в та нав╕ть встиг зачепити мене. Навмисно, чи випадково, проте стусан в плече був чутливим.

-Он с Т╓мноводья, - в╕дпов╕в зам╕сть мене Сава. - Ти, М╕рон, до люд╓й-то н╓ ц╓пляйся... Лучьш╓ свою б л╓нь отброс╕л да за ум взялся.

-А кто тут ц╓пля╓ца? - хлопець, якого назвали Мироном, гордовито задер носа. В╕н знову штовхнув мене в плече. - Как т╓бя кл╕чут?

-Ратмир, - кинув я, поправляючи впавши торбу.

-Мир... Рат-мир, - зда╓ться передражнив мене Мирон. - Ну-ну...

-Ти б полегше, чи що, - примирливо кинув я хлопцю, п╕дн╕маючи свою ношу.

-Ох уж ето ваш╓ нар╓ч╕╓! - занадто голосно промовив Мирон. - Полний Новоград т╓мновод╕нц╓в наб╕лся! Пройт╕ н╓гд╓!

-Щось я не зовс╕м розум╕ю. Що тоб╕ не подоба╓ться?

-Что ти там м╓л╓ш? Что проквакал? Совс╓м т╓бя не пойму... Н╕ слова! Ти на каком лопоч╓ш? А?

-По кан╕йськ╕.., - чесно кажучи, я нав╕ть впав в легкий ступор.

╤ це, зда╓ться, ввело Мирона в оману. Тому хлопець нахабно випростався, та вже б╕льш голосно додав:

-Ч╓во? Каком, к Н╕хазу, кан╕йском? Чушь! Ви в свойом болот╓... в Т╓мноводь╓... да ╕ на ╕них Сарном забитих алодах... ви там совс╓м людской обл╕к пот╓рял╕! На кан╕йском он говор╕т! Ето како╓-то дурно╓ нар╓ч╕╓... ╕спорч╓ний малограмотним╕ жит╓лям╕ Т╓мноводья кан╕йск╕й язик... ╤ ╓сл╕ ви со╕звол╕л╕ пр╕п╓р╓ца сюда ╕з сво╓го болота, то будьт╓ люб╓зни говор╕ть на ч╓лов╓ч╓ском язике! Ваша ж╓ р╓ч, ето н╕ что ╕но╓, как см╓сь н╓понятно ч'╕х слов... П╓р╓круч╓них... п╓р╓╕нач╓них слов...

Я розгублено подивився на Мирона, пот╕м на Саву, на Копила, на ╕нших хлопц╕в. Десь в середин╕ почало бурлити, закипати...

-М╕рон, ти вобщ╓ уж╓.., - сердито заговорив Мухов. - Какова х╓ра с╓йчас напльол?

-Копил, я давно т╓б╓ хот╓л сказать, - злобно огризнувся хлопець, - что ти в посл╓дн╓╓ вр╓мя част╓нько нан╕ма╓ш вот так╕х голодранц╓в... ╤ плат╕ш ╕м побол╓╓ мо╓го.

-Да ╕д╕ ти в сраку! - насупився Копил.

-Сам╕ ви вс╓ ╕д╕т╓! А ти, жаба т╓мновод╓нская, вал╕ в свойо болото! Н╓ сов╓тую гулять по городу! - крикнув Мирон та п╕шов соб╕ геть.

Я стиснув кулаки, ледь стримуючи себе. Оце мене прив╕тали в перший день прибуття.

Копил сердито сплюнув на землю та неголосно вилаявся. Пот╕м пробурмот╕в, що Мирон дурень, не сл╕д на нього звертати уваги.

Мене ж ще трохи т╕пало. Нав╕ть не розум╕ю, як втримав себе та не за╖хав Мирону по пиц╕. Можливо через ту ж розгублен╕сть, неготовн╕сть до под╕бно╖ ситуац╕╖.

-Ладно, ╕дьом в тракт╕р! - сказав Копил та рушив першим.

Десь за чверть години ми вже розм╕стилися за широким дерев'яним столом б╕ля червоного в╕кна. Всередин╕ в правому кут╕ недалеко в╕д сход╕в грали весел╕ музики.

-П╕ва! - гаркнув Копил д╕вчатам. - Ей! П╕ва нам!

Я ти часом знайшов господиню ╕ попросив показати к╕мнату. Ми з нею п╕днялися аж на трет╕й поверх.

-Ота, - вказала рукою на двер╕ Зая. Вона витягла ключ, в╕д╕мкнула замок та штовхнула стулки.

Це була невелика ком╕рчина з маленьким слюдяним в╕концем, так таким, що т╕льки визначати час доби. Однак тут було все дуже затишно, а пост╕ль пахла якимись св╕жими травами.

-В╕зьм╕ть все ж завдаток, - я простягнув Корчаков╕й п'ятак, який отримав в╕д Копила. Пот╕м кинув свою торбу в дальн╕й кут.

Ж╕нка протягнула мен╕ ключ та рушила по сво╖х справах. Я зачинив ком╕рку та спустився до компан╕╖ Мухова.

Увечер╕ в трактир╕ вже було повно народу. В основному, то були як╕сь мандр╕вники, молодш╕ оф╕цери з пришвартованих корабл╕в, купц╕ середньо╖ руки та дехто з портово╖ варти. Як я зрозум╕в, "Красний п╓тух" вважався м╕сцем в╕дносно пристойним, ╕ аби хто сюди не завалювався.