Частина друга (СИ)

-Знамо д╓ло много! Вот по другую сторону города сто╕т М╓дово╓ пр╓дместь╓... Я как раз там ╕ живу. Оттуда дорога л╕бо в Т╓мноводь╓... ч╓р╓з л╓соп╕лк╕... л╕бо виход╕ш на Западний тракт... до судов╓рф╓й ╕ Ор╓шка!

-А в м╕ст╕ як?

-Как? Н╓ бойся, н╓ заблуд╕шся... Ето на п╓рвий взляд город похож на ул╓й. Буд╓ш в с╓р╓д╕н╓, поймйош, что всйо трошк╕ прощ╓.

-Ей! Сюда давай! - зв╕дкись вискочив якийсь мужичок, який завзято замахав руками.

-Вот б╓ш╓ний! - посм╕хнувся Сава. - Здорово, Услав! Ти что ж дума╓ш, я н╓ знаю куда ╓хать-то?

-О, то ти Сава! А я гляжу на ╓нтава вот! - тут чолов'яга кивнув на мене. - Гляжу та думаю...

Я вже не слухав його, а хутко злазив з воза ╕ починав тягати м╕шки. Всередин╕ складу було на диво чисто. На стол╕, що стояв у невеликого в╕конця, соп╕в начищений до блиску самовар. У б╕лосн╕жн╕й ваз╕ поруч з ним лежала в'язка бублик╕в та величезний медовий пряник. Судячи з усього Услав збирався сн╕дати.

-Тпру, ти, н╕хазова с╕ла! - потягнув за поводи Сава. В╕н легко з╕стрибнув ╕ почав мен╕ допомагати.

-Сколько-но вас с╓водня труд╕ца? - питав м╕рошник, п╕дстрибуючи поруч з нами. Видно, що в╕н трохи сердився, що йому не дали попити чаю.

-╢щйо ш╓ст╓ро, - казав Сава. - Да вон в╕д╕ш, ╤ван уж╓ сл╓дом ╓д╓т...

-Слушай, гд╓ такова гаряч╓ва помощн╕ка с╓б╓ отхват╕л? - посм╕хнувся Услав. В╕н п╕дв╕в брови та з часткою похвали в м╕й б╕к додав: - Давно н╓ в╕д╓л столь р'яних работн╕ков! Всйо п'ян╕ци да л╓нтя╕! Ти откудава буд╓ш, дружищ╓?

-╤з Темноводья он, - в╕дпов╕в Сава.

-А-а-а... В╕дно ╓щйо н╓ пр╕тйорся, раз пуп так рвйот! - Услав в╕дмахнувся. Слово "Темноводдя" йому явно не сподобалося. - Ну, дружищ╓, ваш╕х тут пруд пруд╕! Одн╕ бивают з головою, друг╕╓ - спас╕ да сохран╕! Ти, в╕дно, ╕з п╓рвих!

Ще дек╕лька хвилин Услав мив к╕стки ус╕м жителям Темноводдя. Ми тим часом перетаскали вс╕ м╕шки. Пот╕м розпрощалися ╕з м╕рошником та рушили назад до порту.

-Жарко, - невдоволено пробурчав Сава, обтираючи обличчя хусткою. - Кваску б с╓йчас, да холодн╓нькова. А? Что скаж╓ш?

-Не погано б, - погодився я.

-Давай в тракт╕р до За╕ за╓д╓м.

-Куди? До яко╖ За╖?

-О-о-о! Да ето прозв╕щ╓ у хазяйк╕... Хорошая д╓вка... да вот с муж╓м н╓ сложилося...

-Це як?

-Пог╕б гд╓-то на Святой З╓мл╓, - скорчив невдоволену пику Сава. - На самом д╓ле Зая ето Зоряна Корчакова... Так что? За╓д╓м? Вип'╓м по круж╓чк╓ кваса. У нейо ягодний квас такой, что аж... ууух! - тут Сава зобразив такий жест, немов з ополонки вискочив.

-Ладно, давай, - погодився я, правда не через спрагу, а в╕д того, що хот╕в з'ясувати стосовно в╕льно╖ к╕мнатки.

Прив'язавши коняку до л╕хтарного стовпа, ми п╕днялися добротними дерев'яними сх╕дцями ╕ за дек╕лька секунд опинилися в величезн╕й св╕тл╕й к╕мнат╕.

Я вважав, що в трактирах зазвичай брудно, як у Н╕хаза в срац╕. На подив всередин╕ виявилося дуже чисто, нав╕ть аж пахло по-домашньому. ╤ якби не дубов╕ столи, що стояли в прим╕щен╕, та як╕ до реч╕ були вкрит╕ кольоровими скатертинами, не в╕дразу б допетрав що перебуваю в трактир╕.

Ми з Савою прис╕ли недалеко в╕д сход╕в, що вели в подклет. Зв╕дки в╕дразу потягнуло все тим же запахом св╕жо╖ здоби.

-Ей, д╓в╕ци! - гримнув Сава молодим д╕вчатам. - Квасу нам! Да чтоб холоднава!

Одна з них в червон╕й сорочц╕ пустотливо посм╕хнулася ╕ кинулася вниз в подклет, виблискуючи голими п'ятами. Я не встиг озирнутися, як до нас наблизилась ╕нша молода ж╕ночка. Сава встиг шепнути, що то ╕ ╓ хазяйка трактиру.

-Хороша, правда? - п╕дморгнув в╕н.

-Ну... н╕чого.., - неохоче з╕знався я. Насправд╕, д╕йсно гарна ж╕ночка.

-Добрий д╓нь! - промовила вона, надягнувши на обличч╕ дуже милу посм╕шку.

Б╕льше за все мен╕ сподобались ╖╖ оч╕, як╕ св╕тилися якимось дивним блиском. Я мимовол╕ посм╕хнувся, в╕дчуваючи себе хлопчиськом. З боку, мабуть, виглядаю дурнувато.

-Доброго ╕ вам дня! - промовив я, злегка в╕дкашлявшись. - Послухайте, шановна пан╕, мен╕ тут к╕мнатку п╕дшукати треба... невеличку... Дня на два, може три. Чи не знайдеться у вас чогось в╕льного?

-Отч╓го же н╓т... Чому ж н╕! - голос у За╖ був занизьким, грудним, але при╓мним. - Якраз одна така зв╕льнилася. Нагор╕.

-Чи зможете потримати до вечора? - я пол╕з за грошима, але ж╕нка жестом показала не посп╕шати.

-Притримаю звичайно. Ви заходьте, як буде час.

-Спод╕ваюся, у вас тут ╕ годують непогано, - я знову втягнув носом тепле пов╕тря, що струмен╕ло з подклету.

Хазяйка трактиру мило посм╕хнулася та мабуть хот╕ла ще щось промовити, але зв╕дкись пристрибала д╕вчинка з двома кружками яг╕дного квасу.

-Нат╓! - галасливо крикнула вона, ставлячи ╖х на ст╕л. У тут же додала: - Халодний!

-Тихше, Л╕зо!.. будь-ласка... Що ж, - Корчакова повернулася до нас, - звертайтесь, коли буде потреба! - хитнула головою та п╕шла геть.

Ми з Савою одним махом осушили сво╖ кружки, пот╕м розрахувалися ╕ вирушили вниз до воза. Я не втримався ╕ озирнувся вб╕к За╖. Та щось говорила сво╖м пом╕чницям, але наче в╕дчула м╕й погляд ╕ озирнулась у сл╕д, одночасно червон╕ючи, буц╕мто зр╕ла ягода.