Частина друга (СИ)

Мене в╕дразу атакувало дво╓. Та легк╕сть, з якою я ув╕гнав першому в жив╕т св╕й фальш╕он, а другому зн╕с перер╕зав горлянку, ан╕трохи не злякала бороданя. Мен╕ здалося, що в╕н нав╕ть зрад╕в мо╖й появ╕.

-Дедята? - спитав я його.

-Он самий! - розтягнувся у посм╕шц╕ чолов'яга. - А ти, в╕жу, пр╕бйо╜ за мной, а? - ╕ в╕н забрав у свого п╕дручного спис та зробив широкий крок назустр╕ч. - Какая у т╓бя знакомая морда, - вишк╕рився Дедята. - Ти случайно н╓ бил на Ельджун╓?

-Можливо, - прохрип╕в я, займаючи ст╕йку.

-Угу... угу... В╕дал я одново в порту Такал╕к... Уж оч╓нь на т╓бя похож.

Я завмер. Оце так новина! Невже я все-таки д╕йсно бував в тому бандитському кубл╕?

-╤ що ж в╕н там робив? - спитав я, натякаючи на ту "знайому пику з Такал╕ка".

-П╓л, орал... в дуду ╕грал...

Дедята неспод╕вано зробив пробний випад, ╕ я тут же забув про сво╖ роздуми, зосередившись на захист╕.

-Ти ч╓во напал на мо╕х людей? - з╕щулився Дедята, в╕дступивши назад. В╕н обережно, наче та довгонога чапля, почав йти навколо мене, ощирившись списом. Очевидно буде шукати слабк╕ м╕сця в мо╓му захист╕.

-У мене до тебе не менше питань, - парирував я. - Може для початку просто поговоримо?

-Ага! - кривлявся Дедята. - Ну нач╕най п╓рвим бр╓хать.

-Чому в╕дразу брехати? - я обережно витягнув знак Розшукового приказу та показав його Дедят╕. - Послали тебе знайти... Живим чи мертвим до столиц╕ привести.

-Ух ти! ╤ кто послал?

-Жуга ╤са╓в.

-Ето ж д╓ я ╓му доро╜у п╓р╓шол?

-Та чудити почав. Ось л╕совик╕в п╕дбурю╓ш... зброю та╓мно в Св╕тол╕сся тягнеш...

Дедята завмер. Зда╓ться я спритно його п╕дчепив. Потискав, як то кажуть, за яйця.

-Ах ти ж Н╕хазова залупа! - Гнильський напружився та втупився мен╕ прямо в оч╕. - От ви собак╕ пр╕казни╓... Всйо винюхать норов╕т╓...

-Так що? П╕деш сам? Чи волоком тягнути?

Тут з кущ╕в вийшов кульгаючий Першосв╕т. Пом╕тивши його, п╕дручний Гнильського ринувся на хлопця. Не став ╕ звол╕кати Дедята. В╕н дуже швидко мене атакував, ╕ я ледь встиг в╕дбитися та в╕дступити назад, щоб зберегти безпечну в╕дстань.

Що не кажи, а списом Дедята орудував майстерно. Я ж вже трохи втомився ╕ мо╖ рухи в╕д цього упов╕льнились. Якщо Гнильський почне активно атакувати, можу не впоратися.

Першосв╕т з бандитом в╕дступили кудись за дерева. Я чув лише як дзвенить сталь ╖хн╕х клинк╕в. Спод╕ваюсь, хлопчина впора╓ться без мене...

╤ знову атака. Стр╕мка, напориста. Я застиг на м╕сц╕, н╕ кроку назад, чим здивував Дедяту. Тепер в╕н трохи в╕дступив... А я рушив вперед.

Удар... ще удар... обманний ф╕нт... Дедята раптом оступився та впустив зброю. Я аж завмер, дивлячись як спис пада╓ на траву...

╤ тут стрибок вперед та удар ножем... л╕вою... неспод╕вано... прямо мен╕ в б╕к...

-Ох ти ж.., - захрип╕в я, роблячи крок назад. П╕дловив мене, Н╕хаз╕в сину! От псяче хутро!

Дедята тут же в╕дскочив назад та дов╕льно посм╕хнувся, граючись сво╖м ножем. Ми стояли один навпроти одного: я притискаючи руку ╕з саксом до пораненого боку, а Гнильський - облизуючи губи та стр╕ляючи оченятками по мо╖й ф╕гур╕.

Я подивився на поранення. ╤ хоч акетон трохи стримав удар, проте кр╕зь пор╕з в ткан╕ проступило чимало кров╕. Спод╕ваюсь цей Гнильський н╕чого важливого не зачепив.

-Н╓ ожидал? - хрипко запитав в╕н. - У м╓ня ╓щйо мно╜а фокусов ╕м╓╓ца. Показать?

Я майже ф╕зично в╕дчував, як швидко починали слабнути мо╖ м'язи. Сто╖ш, наче п'яний. В голов╕ трохи гуде, картинка перед очима пливе.

Пропустив удар... Як же я так? Що трапилося? Невже вдача в╕двернулась?

Я виставив меч╕, зайняв позиц╕ю. Нумо, спробуй тепер атакувати, падлюко.

╤ Дедята атакував... ╤ знову якось р╕зко, неоч╕кувано. Точно пам'ятаю, як у мене спочатку обпекло п╕д ключицею... пот╕м шкрябнуло по ребрах... Я чомусь нав╕ть не встиг блокувати той проклятий н╕ж... Його лезо наостанок р╕зонуло по кист╕...

Все тривало менше трьох секунд. Дедята, хоч що кажи, був досить спритним, нав╕ть не дивлячись на те, що з╕ збро╖ мав т╕льки н╕ж. В╕н в╕дскочив назад та знову гадко усм╕хнувся. ╤ це мене вивело з себе.

Ми зчепились втрет╓. Ч╕тко пам'ятаю оч╕ Гнильського... вони були близько-близько... ╕ ще блищали в╕д задоволення... А пот╕м той блиск зм╕нився на нерозум╕ння.

-В мене також фокус╕в вистача╓, - прошип╕в я йому. - Не оч╕кував? Знайомся, це сакс...

В куточку губ Дедяти з'явилась ледь пом╕тна ц╕вка крови. В╕н опустив оч╕ додолу, дивлячись на мою л╕вицю, що стискала меч, який на чверть ув╕йшов йому п╕д дих.

-А цеее.., - почав було Дедята, але не зак╕нчив ╕ ми з ним повалилися на землю... поряд один з одним...

Все паморочилося... картинка перед очима закрутилася... зблякла... Мен╕ було дуже важко дихати... Я глянув на сво╓ т╕ло... на рук╕в'я ножа, що стирчало в боку...

Псяче хутро! Д╕став-таки наостанок! - ╕ мене кинуло в жар.

-Боре! Боре! - голос Першосв╕та пробивався кр╕зь якусь тьмяну пелену.

Я хот╕в щось в╕дпов╕сти, але язик наче зник. Та й голос також. Нав╕ть не знаю як мен╕ вдалося винирнути з того синюватого туману, який щ╕льно окутав розум.

-Боре! - голос Першосв╕та став б╕льш ч╕тк╕шим.