Частина друга (СИ)

-Ти нас вс╕х згубиш, - розсердився ельф. - Н╕хто не л╕зе в осине гн╕здо палкою.

Я глянув на Першосв╕та. Той на пару секунд розгубився, але все ж п╕дтримав мене. Стояна ж стримано знизала плечима.

-Як бачиш, - промовив я ельфу, - за м╕й план голосу╓ б╕льше, н╕ж за тв╕й. Та ╕ кр╕м того, ми будемо мати перевагу, бо ворог не зна╓ нашу к╕льк╕сть.

Бернар неохоче погодився.

Отже, ми почали. Бажано б було якось висмикнути дедят╕вц╕в з ╖хньо╖ схованки. Спускатися вниз - це верх дурост╕. Оск╕льки там нас перебили б як курчат... ╤ н╕яка маг╕я не допомогла б... А чекати коли бандити вил╕зуть сам╕ - теж не вих╕д. Ц╕лком можливо, що без особливо╖ потреби ╕з землянки н╕хто не вибирався.

-╤ як ╖х зв╕дти викурити? - запитав мене Першосв╕т, якому очевидно також в голову л╕зли под╕бн╕ думки.

-Що ти сказав? Викурити?

А це була ╕дея! - мене аж т╕пнуло.

Намагаючись не шум╕ти, ми п╕дтягнули якомога ближче до входу сухого хмизу. Я наклав заклинання на стр╕лу ╕ розпалив вогонь. Дочекавшись, коли той розгориться, Бернар кинув зверху сир╕ хвойн╕ г╕лки й в пов╕тр╕ розтягнувся ╖дкий задушливий дим, в╕д якого ми сам╕ почали кашляти. Оч╕ защ╕пало, в нос╕ закрутило. Уявляю, що в╕дбувалось внизу, в схрон╕.

В╕дступивши назад, ми зайняли позиц╕╖ в оч╕куван╕ того, як знизу почнуть виб╕гати бандити. Я взявся за лук, витягнув зачаровану стр╕лу та втупився в прох╕д.

Не минуло хвилини, як нагору вискочило дек╕лька людей.

Вистр╕л ╕ стр╕ла-блискавка прошила першого з бандит╕в наскр╕зь. Пара секунд ╕ за ним звалився другий... Трет╕й швидко отямився та перекинувся в кущ╕. За ним помчався Першосв╕т.

╤ тут наче гриби з-п╕д земл╕, зв╕дкись почали вилазити ╕нш╕ бандити. Судячи з усього, вони завчасно наробили додатков╕ виходи з╕ схованки. А на под╕бне я не розраховував. Але лайся - не лайся, проте в╕дступати вже було зап╕зно. ╤ вже не звол╕каючи та не звертаючи уваги на др╕бн╕ моменти, ми вс╕ кинулися в б╕йку.

Стр╕ляти мен╕ вже було незручно. Вс╕ зм╕шались в одну кашу. Прийшлось взятись за меч╕.

В╕дбитися в╕д перших нападник╕в було довол╕ легко. Але к╕льк╕сть людей, як╕ вилазили з╕ схованки, мене вразила. ╥х було не менше п'ятнадцяти... Ст╕й! В╕с╕мнадцяти... двадцяти одного... Та Н╕хаз вас вс╕х дери! Ск╕льки ж тих дедят╕вц╕в?

Не минуло ╕ хвилини, як я загубив сво╖х товариш╕в. Нас швидко розд╕лили та почали в╕дт╕сняти до дерев. Розум╕ючи, що н╕ Першосв╕т, н╕ тим б╕льше Стояна, не мають досв╕ду в под╕бних сутичках, я спробував в╕дтягнути на себе якомога б╕льше людей. Кричав, штовхав, дражнив. Головне, - промайнуло в голов╕, - щоб серед нападник╕в не знайшлося якогось лучника. ╤накше - прощавай гол╕вонька!

Раптом в╕дчув, як ногу полоснуло холодне лезо чужого меча. Ось що бува╓, коли не достатньо зосереджу╓шся на справ╕. Псяче хутро! Сам винен!

Р╕зкий помах ╕ рука нападника, котрий нан╕с мен╕ пор╕з, разом з╕ збро╓ю в╕длет╕ла в б╕к. Випад ╕ сакс якось рад╕сно (бо чомусь в цю мить мен╕ саме так здалося) впився в т╕ло б╕долахи. В╕н якось по-дитячому пискнув та рухнув вниз.

Я старанно користувався природними укриттями. Ховався за стовбурами дерев, в╕дстрибував в кущ╕. Це не дозволяло нападати вс╕м в╕дразу.

Випад... ф╕нт... знову випад... Ще один звалився, тримаючись за жив╕т.

Я парку не парив. Розум╕в, куди вл╕з. Головне - тримався, не хвилювався.

Новий нападник... Нав╕ть дво╓... Я вдав, буц╕мто збираюсь уколоти в жив╕т того що був л╕воруч, а сам зробив обманний випад, в╕дскочив праворуч, та ударив фальш╕оном другого чолов'ягу. Пот╕м прикрив корпус ╕ стр╕мко стрибнув вперед, одночасно полоснувши клинком першого бандита.

╤ знову в╕дм╕тив, що мо╖ меч╕ начебто мали власну волю. Вони рад╕сно тягнулися до ворог╕в ╕ не менш захопливо впивалися в ╖хн╕ т╕ла, насолоджуючись чужою кров'ю. Розум охопило почуття при╓много ражу. Втоми взагал╕ не в╕дчувалось.

Блок... знову блок... Цей бо╓ць досить непоганий... Я р╕зко в╕дступив ╕ вдарив обома клинками - ╕ зверху, ╕ знизу. Чужа кров бризнула прямо мен╕ в л╕ве око. Тому трохи забарвися, витираючи ╖╖.

Куди ти поб╕г? - ще один б╕долаха дав такого драпака, що за╓ць позаздрить. Ну доганяти тебе не буду, бо на те нема╓ часу... А ось ще один наближа╓ться...

Ф╕нт... п╕дкат... сакс стр╕мко ув╕йшов з-п╕д низу... прямо в печ╕нку, судячи ╕з темного кольору кров╕...

Пальц╕ трохи забруднились... Я невдоволено витер ╖х об куртку бандита...

В якусь мить мен╕ раптом стало ясно, що навколо н╕кого нема. Нападники вбит╕, хтось вт╕к, я ж начебто неушкоджений... майже... Хоча пор╕зи та синц╕ не варто враховувати. Головне, що руки-ноги ц╕л╕, та ╕ голова не в╕дпала.

Це все? - здивувалась св╕дом╕сть. Невже вони вс╕ наст╕льки непрофес╕йн╕ б╕йц╕?

╤ раптом десь праворуч щось глухо бухнуло. В голов╕ тут же закрутилися думки про Стояну, Бернара, Першосв╕та. Що з ними? Невже ще б'ються?

Я стр╕мголов пон╕сся на звук. Крок╕в десь зо сто ╕ я вискочив прямо на галявину, до схованки. Тут стояло четверо чолов╕к╕в. Один з них - дуже високий чорнявий бородань - зиркнув на мене сво╖ми зеленуватими оченятами та роздратовано крикнув:

-Ч╓во ждйот╓, лодир╕?