Частина друга (СИ)

-Маг╕чну енерг╕ю... Так ╖╖ кличуть серед чаклун╕в. Вона м╕ститься всюди, нав╕ть в ╖ж╕, - якось плутано розпов╕дав Бернар. Це було зовс╕м на нього не схоже. Така нехарактерна манера, судячи ╕з всього, могла вказувати лише на його нервозн╕сть. - ╥╖ можна поповнити з вогню, води... земл╕... пов╕тря... металу... з живо╖ ╕стоти... А пот╕м перетворювати на щось б╕льш в╕дчутне...

-Що це за "б╕льш в╕дчутне"? ╤ як це - "з живо╖ ╕стоти"?

Ельф дивно посм╕хнувся, але не пояснив. В╕н лише додав, що сила бува╓ р╕зних вид╕в. ╤ контролювати ╖╖ досить складно.

Впевнившись, що н╕хто за нами не йде, ми обережно рушили дал╕. Бернар крокував досить близько в╕д мене, тому я знову вир╕шив поприставати ╕з хвилюючими м╕й мозок питаннями.

-Майже вс╕ реч╕ виступають свого роду накопичувачами сили, - повторив в╕н. - Вс╕... угу... будь-що... Через свою природу, вони схильн╕ до прийняття в╕дпов╕дного виду "маг╕чно╖ енерг╕╖". ╤ т╕льки жива ╕стота... розумна ╕стота, - швидко виправився в╕н, - в той чи ╕накш╕й м╕р╕ може ретранслювати ╖╖ в наш св╕т.

-Ти знову пустився в нетр╕ свого словоблуддя? Якась нерг╕я... ретра...

-Я кажу про зд╕бност╕, - ельф нервово хмикнув. - Маг╕й багато, я думаю ти це прекрасно розум╕╓ш. Я, наприклад, практикую силу Св╕тла... Джуни - силу, що заснована на людський кров╕... До реч╕ ╕сну╓ багато пох╕дних вид╕в маг╕╖. Так би мовити - п╕двид╕в.

-А що до накопичувач╕в... можна трохи пояснити?

-Ще давн╕ ельфи... та ╕ джуни, чого тут приховувати - пом╕тили, що в Сарнаут╕ ╕сну╓ чимало сил, котр╕ можна використовувати для власних потреб. А згодом ми вс╕ навчилися п╕дсилювати д╕ю цих сил, створюючи так зван╕ накопичувач╕. ╥м надали в╕дпов╕дно╖ форми. Це був ╕ одяг, котрий обер╕гав його власника... Ще - к╕льця, як╕ додавали м╕цност╕ закляттям... Амулети...

-Зброя?

-Так, само собою ╕ зброя. Правда, багато секрет╕в згинуло в давн╕ часи... Зараз про ту ж легендарну зброю можна почути лише в казках та байках. До реч╕, в╕зьми св╕й сагайдак... Це тоб╕ прямий доказ маг╕чного накопичувача. А ти виступа╓ш реал╕затором... Але не кожен може скористатися тво╓ю збро╓ю. В╕ддай цю р╕ч Першосв╕ту ╕ в╕н н╕чого не зробить. Н╕чого!

-А чому?

-Бо под╕бн╕ штуки потребують в╕дпов╕дного господаря... в╕рн╕ше - встановленого зв'язку м╕ж накопичувачем та ретранслятором... Взагал╕, це складно пояснити тому, хто далекий в╕д розум╕ння сут╕ природи самого Сарнаута...

-Знову ти приндишся! - розсердився я.

-Я кажу так, як воно ╓... М╕ж ╕ншим, поглянь на сво╖ меч╕.

-А що з ними не так? - я кинув погляд на рук╕в'я саксу та фальш╕она.

-Ц╕кав╕ др╕бнички... Незвичайн╕... Т╕льки зовн╕ вони здаються простими, а ось що сховано всередин╕ них.., - ╕ ельф загадково посм╕хнувся.

-Зв╕дки ти зна╓ш, що там щось сховано?

-Скаж╕мо так - в╕дчуваю.

-Гаразд... А що до Стояни, що до ╖╖ блискавок? Де вона все це бере?

-Н╕де, - зовс╕м серйозно в╕дпов╕в ельф.

-Тобто?

-Тобто - н╕зв╕дки! А взагал╕ я мало розум╕юсь на дру╖дськ╕й маг╕╖. ╢дине, що можу пояснити - у Стояни досить розвинутий дар до сприйняття енерг╕╖... сили, - тихо промовив ельф. - Але, бачу, що н╕кому цю д╕вчинку навчити доц╕льно та впорядковано ╖╖ використовувати.

-А тебе хто навчав?

-Р╕зн╕ особи, - невизначено в╕дпов╕в паладин. - Якось допомагав ╕ Клемент д╕ Даз╕р╓.

Бернар насупився та замовк. ╤ в продовж того часу, поки ми кралися до схованки Дедяти, б╕льше цю теми не обговорювали.

╤ ось зараз, добравшись до яко╖сь горбисто╖ галявини, ми сид╕ли в кущах та дивились на пейзаж перед собою, намагаючись збагнути, де той клятий таб╕р.

-Там н╕чого нема╓! - зауважив я пошепки. - Пусто!

Стояна показала на якийсь пеньок ╕ лише трохи згодом я збагнув, що це замаскований димар. А поруч з ним - маленький кущик, який виявився входом до землянки. Дмухнув легкий в╕терець ╕ я в╕дчув слабкий запах диму. ╤ ще ╖ж╕. Зда╓ться смаженого м'яса.

-Непогано сховалися, - вирвалось у мене. - Легко можна пройти мимо...

-╤ який подальший план? - пошепки запитав Бернар.

З╕знаюсь, що дос╕ ще н╕чого не придумав. М╕ж тим три пари очей втупились саме в мене, оч╕куючи на накази. Отже треба було щось казати.

-Поверта╓мось за п╕дмогою? - запропонував ельф.

Я задумався. Якщо в╕рити словам Уйки, то у Дедяти залишалося п'ятнадцять чолов╕к. Ш╕стьох вже нема, але чи брав ╖х в розрахунок той Уйка - це ще питання. Дво╓-тро╓ з банди знаходяться на майданчику друго╖ скел╕ - на п╕вн╕чн╕й Лисин╕. Тобто всередин╕ як м╕н╕мум шестеро, включаючи ╕ ватажка, а як максимум - Н╕хаз його зна╓!

Битися ╕з величезною ватагою - суц╕льне самогубство. Але якщо все ж дедят╕вц╕в мало - можна було ризикнути.

-Як вважа╓ш, - звернувся я до Стояни, - ск╕льки ╖х всередин╕?

Д╕вчина розгублено розвела руками. За мить вона пояснила, що тут непогано все прибрали ╕ поки з╕ схрону не вил╕зуть, важко буде щось сказати напевно.

-Давай когось в╕дправимо за п╕дмогою, - знову запропонував ельф. - А ╕нш╕ сховаються та будуть спостер╕гати, га?

-Ск╕льки? Тиждень? М╕сяць? Р╕к? Коли ту п╕дмогу приведуть? - сердився я.

Чуття мен╕ казало д╕яти. Тим паче, що в голов╕ вже склався план. ╤ я ним под╕лився.