Чорна рада

Ч Ѕатечки моњ, голубчики! Ч крикне, зл€кавшись, ирилова мати. Ч ўо ж оце ви з ним хочете робити? Ќе зоставл€йте мене сиротою на старост>=, не одн>=майте в мене мого св>=ту, мого сонц€!

ј батько ѕугач на нењ й не дивитьс€ да знов до ирила “ура:

Ч ј що, вражий сину! «оп’€всь уже на ноги? ќдпас уже товсту мармизу? ѕоњдьмо лиш до коша на розправу. “и думаЇш, ми дурно насипали божому чолов>=ков>= шапку тал€р>=в? ѕакосник ти паскудний! ѕлюгавець! «агладиш ти в нас сьогодн>= увесь сором, що наробив товариству! ”бирайсь лиш, гаспедський сину! —>=длай кон€! “ебе б треба, вз€вши за шию, вести до обозу на в>=рьовц>=, €к собаку, та вже € честь на соб>= кладу: пограй уже, так тому й бути, в остатн>=й раз на кон>=!

Ќ>= жив>= н>= мертв>= слухали так>= реч>= мати й сестра ирилова; дал>=, наче њм хто н>=ж устромив у серце, повалились на землю да й припали до н>=г батьков>= ѕугачев>=, да плачуть же то г>=рко, да мол€ть, щоб не одн>=мав у њх остатньоњ радост>=.

Ч етьте к нечист>=й матер>=њ Ч крикне жорстокий запорожець. Ч якого б>=са лазите передо мною? Ќе € над ним судд€: все товариство з њм правуватиметьс€!

“од>= ирило “ур п>=дн€всь >=з-за столу да й каже веселим голосом:

Ч азнаЇ-що робиш ти, батьку! ’то ж таки л€кав так ж>=нок? јле ж >= в тебе, тривай, була мати: не вовчиц€ тебе на св>=т породила! —>=дайте лиш та п>=дкр>=пл€йтесь, чим бог послав, а € ось ос>=длаю кон€, од€гнусь, та й поњдемо. ћамо, сестро! од>= вам не знать чого убиватись! ’>=ба ви не знаЇте жарт>=в запорозьких? Ќаш брат >= жартуЇ так по-ведмежи, що >=ншого й до сл>=з доведе.

Ќе знали сердешн>=, чи йн€ти, чи не йн€ти в>=ри ирилу “уров>=, однак стали трошки спок>=йн>=ш>=. fивл€тьс€ мовчки на гр>=зного свого гост€, на батька ѕугача, чи не скаже в>=н хоть словечка м’€кшого, чи не всм>=хнетьс€ до них. Ќ>=, б>=л>= його брови страшно насупились. ѕопустивши вниз сивий довгий ус, погл€довав в>=н на ирила “ура, €к хижий орел на €гницю.

ј ирило “ур буц>=м на те й не вважаЇ.

Ч „ого ж, Ч каже, Ч ви потороп>=ли? Ѕатько пошутковав, а в њх уже й душ>= не стало. fавайте лиш млинц>=в гар€чих, а € ось пошаную гостей перчак>=вкою. я вам казав, що пограю сьогодн>= конем по полю. Ќу, прињхали за мною козаки, та й год>=. ј вони вже й розпустили губи. х, бабська натура! ј ще прос€ть Ч зостаньс€ з ними жити. ўо за житт€ козаков>= з такими плаксами!

Ѕатько ѕугач с>=в за ст>=л, поблагословивсь да й почав упл>=тати млинц>=. ивнув на чуру, >= чура с>=в коло його да й прийн€всь за сн>=даннЇ.

ј ирило “ур вийшов >=з хати >= почав звати свистом свого кон€ з гаю. >=нь пасс€ на вол>= округ хати. –озумна була животина: зараз приб>=гла, зачувши хаз€йський посвист.

ѕочав ирило “ур збирати зброю да, щоб заспокоњти пан>=матку, що мовбито в його на думц>= нема н>=чого смутного, >=дучи мимо в>=кон, зав>=в козацьку п>=сню повним да розлогим голосом:

ќй, коню м>=й, коню!

«аграй п>=до мною

“а розбий тугу мою;

–озбий, розбий тугу по темному лугу

озаков>= та молодому…

“>=льки не втрапив неборак вибрати добре п>=сню: вона ще б>=льш завдала туги стар>=й козацьк>=й неньц>=. ѕокинувши дочц>= своЇ пораннЇ коло печ>=, с>=ла сердешна мати к>=нець стола да так же то г>=рко почала плакати, що й старе запорозьке серце трохи пом’€кшало.

Ч Ќе плач, нене: дурно сльози тратиш, Ч сказав батько ѕугач.

ј ирило, >=дучи знов мимо в>=кна, сп>=ваЇ свою п>=сню, да й таким же то смутним оддавсь на сей час у хат>= його голос!

ќй, згадай мене, мо€ стара нене,

як с€деш увечер>= њсти:

fесь мо€ дитина на чуж>=й сторон>=,

“а нема од нењ в>=ст>=!

—коворода перевернулась >= покотилась на дол>=вку в ириловоњ сестри. инулась б>=дна голубонька до матер>=, обн€ла да й заголосила:

Ч ћатусю, моЇ серденько! ј що ж ми тод>= в св>=т>= робитимем, €к не буде в нас ирила?

ј та, безталанна, за сл>=зьми й св>=ту божого йе бачить >= слова не промовить.

јж ось >=де в хату ирило “ур, удаючи з себе такого веселого молодц€, що ти б казав Ч в>=н на вес>=лл€ прибравсь. л€нувши на сей плач да обн>=маннЇ, став серед хати, здвигнув плечима, руки розставив да й каже:

Ч Ќу що ти з сими бабами чинитимеш? = пораннЇ покинули! ”же правда, що т>=льки нагадай коз>= смерть! ўо ж! ’>=ба мен>= самому пекти млинц>= дл€ пана отамана! од>=, кажу, вам рюмати; не де в б>=са д>=нусь, вернусь >=ще сто раз до вас, н>=кчемне ви бабство!

Ч Ќу лиш, п>=дпер>=зуйсь, Ч каже батько ѕугач, Ч € довго ждати не буду. ј ти що за чолов>=к? Ч обернувсь до ѕетра.

“ой мовчки дививсь на все, що перед ним д>=€лось. —казав йому своЇ >=м’€ й пр>=звище.

Ч ј! Ч каже. Ч —ин того нав>=сноголового попа, що м>=шаЇтьс€ не в своЇ д>=ло. ќсь ми вам хутко втремо носа: =ван ћартинович уже п>=д Ќ>=женем; навчить в>=й вас пановати та гетьмановати!

«найшов би ѕетро, €к одв>=товати мужиковатому с>=човому д>=дов>=, €кби коли перше; а тепер довга хвороба охолодила йому кров, що мусив в>=н лучче змовчати, н>=ж >=змагатись без путт€ >=з завз€тим д>=дуганом.

—коро од€гсь ирило “ур, зараз батько ѕугач >=з своњм чурою встав, помоливсь до образ>=в, под€ковав за хл>=б, за с>=ль да й п>=шов >=з хати.

ј ирило “ур уклонивсь матер>= да й каже веселенько: