Диригент

— Сеньйоре Ландісе, я надішлю вам список місць, де за останні місяці сталися стихійні лиха, включно з Новим Орлеаном, де трагедія відбувається просто зараз. Не знаю, коли мені вдасться зателефонувати знову, хоча я намагатимусь зв’язатися з вами всіма доступними способами. Для проведення нашого розслідування було б дуже цікаво з’ясувати, хто з ваших інспекторів відвідував ті місця і коли вони виїжджали туди. Крім того, нам необхідно знати, чи брав хтось із працівників відпустку в ті періоди, коли передбачалися урагани, і хто перебуває у відпустці останні два дні.

— Угу, — пробурмотів Ландіс, який, напевно, занотовував почуте.

Раптом її осяяло натхнення.

— Чи не могли би ви зіставити місця народження ваших інспекторів із місцями, вказаними в цьому списку?

— Авжеж.

— Коли ви отримаєте ці дані?

Ландіс кілька секунд помовчав. Амая подумки благала його, щоби він зробив це якнайшвидше.

— Деякі я матиму вже сьогодні, але більшість даних необхідно взяти у нашому відділі кадрів. Скажімо, завтра опівдні.

Флорида, 30 серпня 2005 р., 7:40

Родинний маєток Нельсонів

Агентка Стелла Такер помітила, що її ліва нога затерпла. Вона спробувала випростатися, хоча це було неможливо у тісному фургоні. Її голова торкнулася стелі, що змусило її нахилитися вперед, аби витягнути ноги. Жінка розвернулася до п’ятьох чоловіків, що супроводжували її, і встигла побачити, що всі (за винятком Емерсона, який сидів біля неї, неподалік від заднього віконця) квапливо відводили погляд, удаючи, ніби не витріщалися на її сідниці. Вона закотила очі під лоба й заходилася масажувати собі литки, намагаючись відновити кровообіг. Гріх було скаржитися: коли її супутники дізналися, що вона знову поїде з ними й чергуватиме перед будинком Нельсонів, усі побризкалися дезодорантом; декотрі скористалися одеколоном і лосьйоном після гоління, а найсумлінніші навіть прийняли душ.

У навушниках чітко пролунав голос начальника SWAT — загону спеціального призначення.

— Він щойно ворухнувся. Руки досі схрещені на кермі, але голову підняв.

— Стривайте, — відповіла вона. — Пам’ятайте, що ми маємо чекати, коли Нельсон наблизиться до будинку, і реагувати лише тоді, якщо він поводитиметься дивно. Навіть якщо він озброєний, не варто заарештовувати його зараз. Прокурор рознесе нас на порох. Не забувайте, що йдеться про поліціянта. Дочекаємося, коли він увійде всередину.

Такер повторила це десять разів, хоча розуміла, що спецпризначенцям уривається терпець; вона теж була знервована і дратівлива. Ноги свербіли від тривалого сидіння навпочіпки біля заднього вікна — ця поза дозволяла їй тримати автівку Нельсона в полі зору. Інший варіант — стояти, нахилившись уперед. Але жінка знала, що це ризиковано: її саму заарештують за вбивство одного з тих дикунів, які сердито бурчали щоразу, як вона змінювала положення тіла, прагнучи полегшити біль у ногах.

Бред Нельсон просидів годину і сім хвилин у своїй машині, припаркованій перед будинком його дружини.

Коли чоловік приїхав, він зупинився навпроти входу і рішуче заглушив двигун. Такер не сумнівалася, що він вийде й рушить прямісінько до дверей. Нельсон навіть відчинив дверцята, внаслідок чого в салоні автомобіля спалахнуло світло. Та раптом він передумав — зачинився і лишився всередині, невідривно дивлячись на будинок і майже не рухаючись. Упродовж наступних тридцяти хвилин він то сидів, мов приклеєний, то лежав на кермі й начебто дрімав, обпершись чолом об руки. Десять хвилин тому Нельсон на кілька секунд звів очі, неначе щось привернуло його увагу, але потім знову схрестив пальці обох рук і низько схилив голову.

— Наш вартовий на горищі каже, що він начебто молиться, — повідомив начальник загону.

Ця інформація видалася їй важливою. Звичка диригента промовляти молитви перед скоєнням убивства цілком узгоджувалася з профілем Мартіна Ленкса, розробленим на основі його поведінки та злочинів.

— Він зняв руки з керма й відкинув голову назад.

Жінка визирнула у віконце. З її позиції було чудово видно фасад в іспанському стилі й велику терасу на горищі. Пальма, що росла навпроти парадних дверей, почасти затуляла прохід до патіо. Щоправда, вона бачила лише задні дверцята машини, що заважало їй розгледіти голову водія.

— Будьте пильними. Коли він закінчить молитви, це може бути ознакою готовності діяти.

Вона таки вгадала.

— Увага! Він рухається, — попередив начальник. — Обхопив кермо обома руками, розправив плечі й дивиться у бік будинку. Нахилився і взяв щось із бардачка. Увага! У нього зброя! Повторюю: він озброєний.

— Зосередьтеся, — вкотре попросила Такер. — Пам’ятайте, що необхідно дочекатися, коли він увійде всередину.