Диригент

— Ні, медикаментозного лікування буде достатньо, аби серце набуло своєї звичної форми за кілька днів чи тижнів. Щоправда, у нас виникла додаткова проблема через ураган. Пацієнт підключений до апаратів; ми дали йому аспірин та діуретики, але він має приймати бета-блокатори й інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. У нашій аптеці закінчилися необхідні ліки. За нормальних обставин ми б звернулися до будь-якої іншої міської лікарні. Я відрядив би туди «швидку», і хвилин за двадцять вони привезли би все, що треба. Нинішнє становище ускладнюється двома факторами: по-перше, доїхати до інших лікарень надзвичайно важко, а по-друге, їхні аптеки зіткнулися з аналогічною проблемою.

— Що ж ви робитимете?

— Те, що в наших силах: не відключати його від апаратів, забезпечити йому цілковитий спокій, давати знеболювальне й деякі інші препарати. Слід дочекатися, коли ситуація в місті поліпшиться. Його серце докладає величезних зусиль, аби битися. Не кажучи вже про гострий біль. Спробуйте допомогти йому. — Він витримав паузу й обвів їх поглядом. — Коли ми розповіли вашому другу про його стан і наші поточні проблеми, сеньйор Дюпре висловив намір піти й попросив виписатися за власним бажанням.

— Це небезпечно для нього? — спитав Джонсон.

— Дуже небезпечно, хоча процес одужання зазвичай проходить добре. Однак, якщо він не прийматиме ліків й буде багато рухатися, його стан може погіршитися через розірвання лівого шлуночка, що призведе до наглої смерті.

— Тоді ми не можемо дозволити йому покинути лікарню, — мовив Булл.

Лікар знизав плечима.

— За інших обставин я б переконав його залишитися, але ж ви бачите, що тут коїться. — Він роззирнувся довкола. — Мені потрібні кожні ноші, кожне ліжко. Кардіоміопатія такоцубо — дуже цікавий випадок для лікаря. Я б залюбки спостерігав за перебігом хвороби, та наші можливості вкрай обмежені. Ми були змушені відмовитися від кондиціонера, пожертвувавши ним заради генератора, завдяки якому працює апаратура. Дизельне пальне закінчується. Подейкують про евакуацію всіх, хто перебуває на території лікарні. Я не затримуватиму нікого, хто хоче піти з власної волі. Спробуйте відмовити вашого друга.

— Можна побачити його?

— Йому дають ліки. Відвідайте його трохи згодом. А зараз ми хочемо попросити вас про допомогу. Неврологи й психіатри, які обстежують привезену вами жінку, воліли би поставити вам кілька запитань. Вони шоковані побаченим. Цирк потвор. — Він примирливо глянув на Амаю.

— Я залишаюсь, — сказав Джонсон, вказавши на двері палати. — Раптом щось...

— Я піду, — рішуче відрізав Булл і рушив слідом за лікарями.

— Я теж піду, — безапеляційним тоном мовила Амая.

— Я теж, — зголосився Шарбу, кинувши на неї багатозначний погляд.

— Звідки ви витягли цю жінку? — запитав один із лікарів, щойно побачивши їх.

Амая уважно позирнула на чоловіка. У його очах читалися глибока зацікавленість і дещо нездорове збудження, викликане надзвичайним явищем. За останні дні вона неодноразово уловлювала подібний вираз на обличчях різних людей. Такою була реакція на неминучість урагану, потужне стихійне лихо або нечувані звірства маніяків на кшталт диригента. Дівчина починала втомлюватися від надмірного захоплення тим, що інший лікар назвав «цирком потвор». Її дратували їхні погляди — здавалося, від новоприбульців очікували нових дивацтв або вважали їх відповідальними за ті незбагненні речі, що їх вони бачили зараз. Вона нетерпляче визирнула надвір через розбите вікно. Вода не дісталася четвертого поверху, проте сховатися від невблаганної спеки було нереально, тим паче що всі двері та вікна (за винятком тих, які розтрощила буря) були зачинені. Мабуть, подумала Амая, вони прагнуть гарантувати безпеку пацієнтів.

Запала така напружена тиша, що її можна було краяти ножем. Обличчя її напарників не виражали особливої приязні. Дещо знервований, чоловік опустив очі долу, зібрався з думками й продовжив бесіду, відрекомендувавши себе:

— Я — лікар Стоун, завідувач відділення неврології, а це лікар Метью, завідувач психіатричного відділення. — Вказавши у бік свого колеги, він ступив крок уперед і простяг руку.

— Як почувається пацієнтка? — спитав Булл.

Лікарі переглянулися.

— Добре, зважаючи на обставини. У неї був дуже серйозний відкритий перелом. Ми маємо багато проблем, тому що операційні розташовані на першому поверсі, який наразі затоплений. Коли вода почала підніматися, ми перенесли частину обладнання на другий і третій поверхи. Попри це, у нас немає нормальних приміщень та необхідних інструментів. За таких екстремальних умов ми робимо лише невідкладні операції. — Вони знову обмінялися промовистим поглядом. — Отже, ви доправили її сюди. Колеги з реанімаційного відділення казали щось про викрадення. Гадаємо, її тримали у полоні...

Амая і Шарбу подивилися одне одному у вічі. Булл потупився.