Диригент

Джонсон взяв звіт із рук Амаї і знайшов на останній сторінці відгук детектива, який проводив розслідування. Потім набрав номер поліцейського відділку в Ґальвестоні, де йому повідомили, що детектив Нельсон попросив про переведення. Усміхнувшись, він набрав ще один номер і увімкнув гучномовець, щоб Амая мала змогу чути розмову. На іншому боці дроту пролунав дещо гугнявий голос агентки Такер.

— Такер, Саласар слухає тебе через гучномовець. Ви досі перебуваєте у центральному поліцейському відділку Маямі?

— Привіт, Саласар. Так, ми чекаємо на транспорт, що має доправити нас до вражених територій, з якими наразі немає зв’язку. Тим часом ми відстежуємо всю інформацію про вбивства або випадкові смерті під час урагану. Та ми не плекаємо особливих надій: телефонні лінії зруйновані, а ті, що працюють, серйозно пошкоджені. Надійшло кілька повідомлень про підозрілі постріли. У тих випадках, коли вдалося це перевірити, з’ясувалося, що йшлося про хибну тривогу. Ми знайшли кілька сімей, що відповідають профілю і, згідно з заявами їхніх родичів, лишилися вдома. Поки що у нас не вийшло зв’язатися з ними. Проте, навіть якщо диригент уже скоїв злочин, може минути чимало годин, перш ніж ми дізнаємося про це.

— Саласар прочитала звіти про злочини, отримані сьогодні вранці. Вона знайшла справу «самогубство-вбивство»: вісім місяців тому, у Ґальвестоні, один чоловік застрелив свою дружину і двох дітей, а потім вибив собі мізки пострілом із власного пістолета. На перший погляд нічого підозрілого, але виявилося, що він мав ще одного сина, який був в іншому місці під час злочину. Зважаючи на існування цього хлопця, можна стверджувати, що профіль загиблої родини є подібним до того, що нам потрібен. Переді мною лежать знімки місця події, і я бачу, що голови всіх трупів розташовані впритул одна до одної; ми не знаємо, чи вказують вони на північ, оскільки неможливо роздивитися це на світлинах. Також не можна визначити, чи є сліди від мотузок, а в балістичному звіті вказано лише, що на руках батька виявлено залишки пороху і що кулі, витягнуті з трупів після розтину, були випущені з його власного револьвера двадцять другого калібру, який лежав на підлозі, поряд з його тілом.

— Гадаєте, що їх убив наш об’єкт?

— Оце ми й намагаємося з’ясувати. Необхідно поговорити з детективом, який очолював розслідування. Звіт підписаний Бредом Нельсоном, співробітником відділу вбивств у Ґальвестоні.

— І що з того?

— Детектив Нельсон попросив перевести його до Тампи. Судячи з усього, його дружина родом звідти, і він був прийнятий на роботу до того відділку.

— Саме тут ми перебуваємо. Не варто пояснювати вам, яка метушня зчинилася довкола. Всі вільні агенти зараз надворі, але, якщо він справді працює у них, я знайду його. Чекаю на конференц-зв’язок за п’ятнадцять хвилин. Зателефонуйте на цей номер.

Поки тривало очікування, Амая увійшла до ванної кімнати, відкрила всі крани в рукомийнику й сполоснула зап’ястя прохолодною водою. Передвісник головного болю досі нагадував про себе хвилями тепла, що розливалися по тілу. Вона змочила рушник і приклала його до потилиці.

— Саласар, — Джонсон несподівано вигулькнув на порозі, налякавши її, — час телефонувати.

— Агенте Джонсоне, інспекторко Саласар, інспектор Емерсон слухає вас через гучномовець. Детектив Бред Нельсон виїхав на завдання. Він вирушив із першою групою добровольців до вражених ураганом територій і навряд чи повернеться найближчими годинами. Встановити телефонний зв’язок неможливо, але я розмовляв з ним по рації. Ось що він сказав: жертви були застрелені з револьвера «Сміт і Вессон» двадцять другого калібру; з трупів витягли кулі аналогічного калібру. Детектив вважає, що впертість старшого сина пояснюється нездатністю прийняти злочин батька й змиритися з тим, що сталося з його близькими. Він навчається в Новому Орлеані, в Тулейнському університеті. Після вбивств повертався до Ґальвестона лише один раз. Відтоді сімейний будинок зачинений. Хлопець телефонує Нельсону щотижня і наполягає, що справу треба знову відкрити. Останнього разу це сталося буквально вчора, і він ще не покинув Новий Орлеан. Можливо, вам вдасться поговорити з ним. Його звуть Джозеф Едвардс — так само, як і батька.

Джонсон дивився на Амаю в очікуванні її реакції. Стиснувши губи, вона заперечно хитнула головою і злегка здвигнула плечима. Ця інформація мало чим відрізнялася від того, що було написано у звіті. Так, вони могли поговорити з хлопцем, але детектив мав рацію: найбільш імовірно, що його реакція викликана глибоким горем і небажанням визнати настільки жахливий факт.

На лінії пролунав голос Такер:

— А ще я запитала у нього про безлад у будинку.

Амая затамувала дух.