Диригент

Вона примружила очі й глибоко вдихнула повітря, намагаючись опанувати себе. Звісно, її бентежив Ленкс, Мартін Ленкс, та її рідна мати, оскільки зловісні причини, що спонукали батька чи матір вбити члена власної сім’ї, були чимось надприродним, демонічним, не властивим пересічним злочинцям. Агресія Ленкса стосовно його рідних, природа його злодіянь виходили за межі звичних уявлень. Збагнути його «логіку» могли лише ті, хто побував у пеклі. Хіба не це казав Дюпре, коли вони вечеряли разом?

Ось що тривожило її найбільше: якщо Мартін Ленкс виявиться диригентом, це означатиме, що вони зіткнулися не з біблійним убивцею, який карав жертв за гріхи, і не з винищувачем родин, що мстився за образи, заподіяні йому в дитинстві. Якщо Мартін Ленкс був диригентом, він багаторазово репетирував свою виставу, готуючись до грандіозної прем’єри.

Так, Амая спускалася в пекло, вона знала сутність того демона, який, подібно до самого диявола, здобував владу над людьми завдяки тому, що вони не вірили в його існування. Судячи з погляду Дюпре, він рано чи пізно викриє її, адже нанюхав здобич, і, хоча ще не знав, що то було, вона не сумнівалася, що він не зіб’ється зі сліду, тим паче що таємниця Амаї — одна з причин її перебування в Новому Орлеані.

За її спиною між щілинами у склі пронизливо засвистів вітер.

Цей різкий звук відволік Дюпре, збив його з думки. Роздратований, він підійшов до вікна й почав смикати за стулки. Надворі вітер згинав молоді деревця, які оточували будівлю, а поверхня озера вкрилася брижами, що біліли то там, то тут. Хоча Дюпре щосили намагався закріпити стулки, гучне посвистування майже не ослабло. Зрозумівши, що тут нічого не вдієш, він знову розвернувся до Амаї.

— Чому ви так старанно прикидаєтеся травинкою у сіні?

Вона збентежено глипнула на нього.

— Я знаю багатьох чоловіків і жінок, ладних убити за те, щоб стати «голкою в копиці сіна». До слова, дехто намагається видати себе за неї. Та справжня голка — це ви. Блискуча, гостра, геть не схожа на травинки в сіні. Ваша доля — вирізнятися з-поміж інших, бути особливою.

Дівчина не відривала від нього розгубленого погляду. Вона не знала, як реагувати.

— Ви не схожі на пересічних людей, Саласар. Найбільш імовірно, що ви завжди відрізнялися від них. Дивно, коли дванадцятирічна дівчинка покидає рідну домівку через те, що її відправили на навчання в інший кінець світу. Чи я помиляюсь?

Амая стиснула губи, усвідомлюючи, що це провокація. Вона відвернулася, уникаючи його погляду.

— Ви ні на кого не схожі, і вам лишається одне: обернути вашу унікальність собі на користь.

Вона завмерла на кілька секунд, осмислюючи його слова. Потім підняла голову, зазирнула йому у вічі й кивнула.

Потішений, він відповів тим самим жестом, після чого ступив крок уперед і став перед нею.

— Джозеф Ендрюс мав рацію. Його батько чинив опір, і вбивця був змушений вистрелити в нього зі своєї зброї. Ті самі патрони й той самий пістолет він використав вісімнадцять років тому, коли застрелив власну родину. Такими є факти. Ви порадили нам повернутися в минуле, зазначивши, що він убиває не вперше. Ми вийшли на Ленкса. А тепер скажіть мені: чи є Ленкс диригентом?

— Я не можу пояснити, чим він займався ці вісімнадцять років, так само як і те, що спонукало винищувача своєї родини перетворитися на серійного біблійного вбивцю, але гадаю, що це він.

Дюпре задоволено кивнув і додав:

— Я помітив, що ви не погоджувалися з Такер, коли вона розмірковувала про те, яким могло бути його нове життя.

— Я ще не осмислила вчинків Мартіна Ленкса. Мені треба з’ясувати, що відбувається в його голові, перш ніж робити припущення про його нинішнє життя.

— Але...

— Жодних версій, поки я не розберуся, — категорично відрізала вона.

Дюпре стримав свій ентузіазм. Знову ця впертість і гординя королеви. Або мучениці? Остання думка стривожила його. Охоплений сумнівами, він наморщив лоба.

— Ви зможете це зробити, Саласар?

Вона кивнула.

— Беріться до роботи. Забудьте про диригента й зосередьтесь на справі Ленкса, — звелів він.

Здавалося, Амая відчувала полегшення, коли штовхала важкі двері, що відділяли сходовий майданчик від сходів третього поверху. Хоча тріск і свистіння ставали дедалі гучнішими, Дюпре якийсь час стояв нерухомо, поринувши в роздуми. Трохи згодом він зазирнув до зали, де сиділи його підлеглі, жестом покликав Джонсона й повернувся назад, змусивши агента піти слідом за ним. Щойно двері затріснулися, він різко розвернувся й опинився перед Джонсоном.

— Ви сказали мені, що хтось телефонував Саласар після того, як ми найняли її для виконання завдання в Новому Орлеані.

— Так, я вже доповідав вам, що інспекторка Саласар поїде з нами і що всі термінові дзвінки, спрямовані до неї, спершу переадресовуються на літак, а потім — на мій мобільний, після чого я надаю Саласар телефон для розмови.

— Чи знаєте ви, хто їй дзвонив?

Джонсон кивнув.