Диригент

— Так, телефоністка з’єднала зі мною, і мені довелося просити виділити кабіну, перш ніж попередити Саласар. Дзвонила її тітка з Іспанії. Вона, напевно, подумала, що мала пояснити мені причину свого звернення. Я навіть не встиг сказати їй, що інспекторку негайно покличуть до телефона. Жінка повідомила, що батько Саласар дуже хворий і лікар вважає, що він проживе щонайбільше дві доби.

Дюпре задумливо дивився на нього.

Джонсон не розумів, як тлумачити його мовчанку.

— Мабуть, треба було сказати вам... Тоді мене здивувало, що Саласар вирішила не повертатися додому. З іншого боку, вона нічого не розповідала про це, і я дізнався випадково. Мені якось незручно.

— Не хвилюйтесь, ви правильно вчинили, — заспокоїв його Дюпре.

24. Нянька. Старі світлини

Новий Орлеан, Луїзіана

Неділя, 28 серпня 2005 р.

Нянька спрямувала погляд на дах стадіону «Superdome». Хмари, що заволокли небо опівдні, призвели до парникового ефекту, підвищивши температуру повітря; кілька годин тому пішов теплий, лагідний дощ, що нагадував воду з лійки. Ніхто не намагався прикритися. Деякі люди задирали голову, немовби насолоджуючись омріяним душем.

Кілька телеоператорів знімали натовп біля входу. До стадіону стікалися цілі сім’ї з малими дітьми, але більшість новоприбульців були пенсіонерами приблизно її віку, що пересувалися за допомогою милиць, палиць на кшталт тієї, яку вона використовувала після операції, або інвалідних візків, подібних до того, в якому Боббі перевозив Селету. Молоді допомагали старшим, а також несли пухові матраци й подушки, загорнені у великі сміттєві пакети. Дехто зупинявся, щоб дати інтерв’ю телевізійникам.

Нянька гадала, що їм буде найважче протиснутися крізь основні двері, проте, коли вони переступили поріг, усі кинулися до проходу, штовхаючись і навалюючись одне на одного. Втративши рівновагу, Нянька спіткнулася. Боббі притримав жінку за лікоть і, потягнувши її на себе, допоміг розміститися між його тілом і ручками інвалідного візка матері.

Люб’язні голоси, що лунали з гучномовців, запрошували їх увійти й просили сісти на стілець, аби звільнити проходи й дати змогу швидше потрапити всередину всім, хто чекав надворі під дощем.

Нянька зітхнула. Раптом її накрило теплою хвилею оплесків. Збентежена, вона підняла голову й позирнула на Боббі.

— Щойно оголосили, що міська влада передала нам харчі, щоб ми приготували вечерю, — усміхаючись, пояснив він. — Усе буде добре, няню, не хвилюйся.

Вона через силу посміхнулась.

Боббі прийшов до неї опівдні.

— Няню, мер Неджин видав указ про обов’язкову евакуацію, а метеорологічна служба попереджає про ураган п’ятої категорії. Цілий ранок по телебаченню крутять давні фотографії Бетсі й залякують людей. Я пам’ятаю, що казав, що ми перечекаємо ураган вдома, але зараз бачу: найрозумніше рішення — піти звідси.

Нянька з сумом кивнула. За її спиною, на екрані телевізора, було видно, як Катріна невпинно кружляє над Мексиканською затокою.

— Бетсі мала четверту категорію, — прошепотіла вона.

— Ми переночуємо на стадіоні «Superdome»; туди прямує багато людей. Кажуть, що нас забезпечать медичним обслуговуванням і машинами швидкої допомоги на той випадок, якщо комусь стане зле. Я чекаю на мого кузена Габріеля, який допоможе мені винести маму з будинку. І ми відразу поїдемо. Я запасся водою, бутербродами й ковдрами. Візьми свої ліки та все, що тобі потрібно.

Вона зачинила за ним двері й рушила до кухонного буфета. Смикнула розсувні дверцята й витягла зсередини альбом у твердій блакитній палітурці. Однією рукою вона притиснула його до грудей, а другою рукою вчепилася в палицю. Впродовж останніх годин вологість повітря збільшилася, внаслідок чого її стегно почало тріщати, мов стара колода. Зітхнувши, нянька поклала альбом на стіл, розгорнула його і вмостилася перед ним. Довгий час вона зберігала газети під простирадлами. П’ять чи шість років тому нарешті вирізала пожовтілі статті й сховала їх під пластиковими пластинами альбому. Треба було покласти їх туди раніше. За цей час зображення вицвіли, а папір зіпсувався: подекуди з’явилися білі плями, і заголовки розпливалися. Майже всі вирізки були взяті з газети «The Times-Picayune» — однієї з найдавніших новоорлеанських газет.

Нянька провела пальцем по пластині, що захищала папери. Хоча жінка знала текст напам’ять, вона нахилилася і ще раз прочитала його.