Дитинство. Молодість. Літня пора

Компанія «International Computers» готова позичити новим службовцям перший внесок на скромний, але гідний будинок. Іншими словами, махнувши пером, Джон може стати домовласником (Він! Домовласник!) і цим самим підписом зобов’язати себе до виплати іпотечного кредиту, що прив’яже його до роботи в компанії на наступні десять, а то й п’ятнадцять років. Через п’ятнадцять років він буде вже старим. Одна кваплива постанова — і він списав би своє життя, зрікся б усіх шансів стати митцем. Маючи власне житло в низці червоних цегляних будинків, він зник би без сліду в масиві британського середнього класу. А для довершення картини знадобляться лише жіночка й машина.

Джон знаходить причину не підписуватися під позикою на будинок. Натомість підписує договір про оренду квартири на горішньому поверсі будинку на краю містечка. Господар — колишній армійський офіцер, а тепер біржовий маклер, який полюбляє, щоб його називали майор Аркрайт. Майорові Джон пояснює, що таке комп’ютери, що таке комп’ютерне програмування, яку солідну кар’єру воно пропонує («Відбудеться величезне розширення галузі»). Майор Аркрайт жартівливо називає його вченим («Ми ще ніколи не мали вченого в квартирі нагорі»), і Джон, не буркнувши, погоджується з таким визначенням.

Праця в компанії «International Computers» анітрохи не схожа на працю в «ІВМ». Почнімо з того, що Джон не має потреби в чорному костюмі. Він має тепер власний кабінет — комірчину в будівлі, яку називають «Ангаром», у садку позаду будинку, який компанія обладнала як свою комп’ютерну лабораторію. Сам будинок називають «Замком», це безладна стара споруда наприкінці всіяної листям дороги за дві милі від Брекнелла. Будинок, мабуть, має свою історію, хоча тієї історії ніхто не знає.

Попри назву «Комп’ютерна лабораторія», в приміщеннях ніде немає жодного комп’ютера. Для перевірки програм, писати які найняли Джона, йому доведеться їздити до Кембриджського університету, що має один з трьох комп’ютерів «Atlas», їх узагалі лише три, і кожен трохи відрізняється від решти. Комп’ютер «Atlas» — так він прочитав у інструкції, яку першого дня поставили перед ним на стіл, — становить британську відповідь «ІВМ». Якщо вже інженери і програмісти компанії «International Computers» запустили ці прототипи, «Atlas» стане найпотужнішим комп’ютером у світі, або принаймні найпотужнішим, який можна буде купити на відкритому ринку (американські військові мають власні комп’ютери, і то невідомої потужності, та й російські військові, мабуть, теж). «Atlas» завдасть удару від ім’я британської комп’ютерної промисловості, від якого «ІВМ» доведеться оклигувати багато років. Ідеться саме про це. Ось чому компанія «International Computers» зібрала команду молодих яскравих програмістів, до яких тепер належить і Джон, у цьому сільському закутку.

Особливістю «Atlas’a», яка робить його унікальним серед інших комп’ютерів світу, є те, що він має своєрідне самоусвідомлення. З регулярними інтервалами — що десять секунд чи навіть щосекунди — він запитує себе, з’ясовує, які завдання він виконує і чи виконує він їх із максимальною ефективністю. Якщо виконує неефективно, він по-новому впорядковує завдання і виконує їх в іншому, кращому порядку, заощаджуючи таким чином час, тобто гроші.

Джонові припало завдання писати програму, якої має дотримуватися машина наприкінці кожного оберту магнітної стрічки. Комп’ютер має запитати себе, чи повинен він читати інший шматок плівки, а чи навпаки, від’єднатися і читати якусь перфокарту або паперову стрічку. Чи повинен він записати деякі результати, нагромаджені на іншій магнітній стрічці, а чи повинен удатися до серії блискавичних розрахунків? На ці питання треба було відповісти, не відступивши від панівного принципу ефективності. Джон може працювати, скільки треба (але бажано лише півроку, бо компанія «International Computers» влаштувала перегони з часом), щоб звести запитання і відповіді до коду, який зможе читати машина, і перевірити, чи вони оптимально сформульовані. Кожен із колег-програмістів має десь таке саме завдання і схожий графік. А тим часом інженери Манчестерського університету працюватимуть день і ніч, щоб удосконалити саме електронне обладнання. Якщо все йтиме за планом, комп’ютери «Atlas» почнуть випускати 1965 року.

Перегони з часом. Змагання з американцями. Це те, що Джон здатний зрозуміти, те, чому він може віддатися більш щиросердо, ніж меті «ІВМ» заробляти дедалі більше грошей. І саме програмування цікаве. Воно вимагає розумової вигадливості, вимагає для доброї роботи віртуозного опанування дворівневої внутрішньої мови «Atlas’a». Джон приходить на роботу вранці й думає про завдання, які чекають на нього. Щоб не втрачати пильності, п’є каву чашку за чашкою, серце йому гупає, мозок кипить, він утрачає відчуття часу, і його доводиться гукати на обід. Увечері він бере папери з собою до своїх кімнат у майора Аркрайта і працює до пізньої ночі.

«Так ось до чого, — думає він, — я готувався, навіть не здогадуючись! Так ось до чого доводить математика!»