Дитинство. Молодість. Літня пора

— Щойно телефонувала Джун, — заявила я, — і сказала, що летить з Алістером до Гонконгу. Й додала, що запросили всіх дружин.

— Дружин запросили, але фірма за них не платить, — відповів Марк. — Невже ти справді хочеш їхати аж до Гонконгу і сидіти в готелі з купкою дружин співробітників фірми й базікати про погоду? Гонконг цієї пори року — наче душна парна. А що ти робитимеш із Кріссі? Невже і її хочеш узяти?

— Я анітрохи не хочу їхати до Гонконгу й сидіти там у готелі з верескливою дитиною, — відповіла я. — Я просто хочу знати, що до чого. Щоб я не почувалася приниженою, коли дзвонять твої друзі.

— Що ж, тепер ти знаєш, що до чого.

Він помилявся. Я не знала. Але могла б припускати. Зокрема могла припустити, що до Гонконгу їде і його подруга з Дурбана. Відтоді я з Марком була холодна, мов крижина. «Треба поставити хрест, падлюко, на будь-яких твоїх уявленнях, ніби твої позашлюбні походеньки збуджують мене!

» Отак я тоді думала про себе.

— Невже це все через Гонконг? — запитав він мене, коли до нього нарешті почало доходити. — Якщо хочеш летіти до Гонконгу, ради Бога, лише скажи слово замість тинятися будинком, наче тигр із розладом шлунку.

— І яким має бути те слово? «Будь ласка»? Ні, я нізащо не поїду з тобою до Гонконгу. Я тільки нудитимусь, як ти кажеш, сидячи і плещучи язиками з дружинами, тим часом як чоловіки десь зібралися й вирішують майбутнє світу. Я буду щасливіша тут, удома, доглядаючи нашу дитину.

Отака була ситуація між нами, коли Марк полетів до Гонконгу.

— Стривайте, я заплутався. Про який час ми говоримо? Коли відбулася та поїздка до Гонконгу?

— Мабуть, десь 1973 року, на початку того року, точної дати я назвати не можу.

— Тож ви і Джон Кутзее бачились…

— Ні. Ми не бачились. Ви запитали на початку, як я зустрілася з Джоном, і я розповіла вам. То був початок розповіді. А тепер ми підходимо до кінця розповіді, а саме: до того, як наші стосунки тяглися далі, а потім зійшли нанівець.

А де ж головна частина розповіді, запитаєте ви. Немає головної частини. Я не можу розповісти про головну частину, бо її немає. Це розповідь без головної частини.

Та повернімося до Марка, до того доленосного дня, коли він полетів до Гонконгу. Тільки-но він пішов, я скочила в машину, поїхала на Токай-роуд і запхала під двері записку: «Якщо хочеш, зайди сьогодні пополудні, десь о другій».

Коли наближалася друга година, я відчула, як у мені піднімається жар. Дитина відчула теж. Вона була неспокійна, плакала, чіплялася за мене, не хотіла спати. Жар, але якого типу, запитувала я себе. Жар безумства? Жар люті?

Я чекала, але Джон не прийшов ані о другій, ані о третій. Він прийшов о пів на шосту, на той час я вже заснула на дивані разом із Кріссі, гарячою і липкою, на моєму плечі. Дзвінок у двері розбудив мене, відчинивши, я ще похитувалась, у голові мені паморочилось.

— Вибач, я не міг прийти раніше, — мовив він. — Пополудні в мене уроки.

Звичайно, було надто пізно. Кріссі прокинулась і ревнувала по-своєму.

Згодом Джон повернувся, ми домовились і провели разом цілу ніч. Фактично, поки Марк сидів у Гонконгу, Джон щоночі був у моєму ліжку, йдучи рано-вранці, щоб не зіткнутися зі служницею. Втрачений сон я надолужувала собі дрімотою пополудні, а як надолужував Джон, я й гадки не маю. Можливо, його ученицям, отим португалкам, — ви ж знаєте про них, про ці уламки колишньої Португальської імперії? Ні? Нагадайте потім, щоб я розповіла вам, — можливо, його дівчатам довелося страждати за його нічну гульню.

Розпал моїх стосунків з Марком привів мене до нової концепції сексу: як змагання, як своєрідної боротьби, в якій ви докладаєте всіх зусиль, щоб скорити опонента своїй еротичній волі. Попри всі свої вади, Марк був більш ніж компетентним сексуальним борцем, хоча не таким витонченим, як я, і не таким несхитним. Натомість мій вердикт про Джона, — і тут нарешті, нарешті, надходить мить, якої ви чекали, містере Біографе, — мій вердикт про Джона Кутзее після семи ночей випробувань полягав у тому, що він не належав до моєї ліги, був не такий, як я тоді.

Джон мав те, що я назвала б сексуальним режимом, у який він переходив, роздягнувшись. У сексуальному режимі він міг виконувати чоловічу роль напрочуд адекватно, — адекватно, компетентно, — але, як на мій смак, надто знеособлено. Я ніколи не мала відчуття, що він зі мною, зі мною в усій моїй реальності. Радше складалося враження, ніби він кохається з якимсь моїм еротичним образом у своїй голові, можливо, навіть з якимсь образом Жінки з великої літери.