Дитинство. Молодість. Літня пора

— Я й не знала, що твій батько був історик, — сказала я наступного разу, коли ми зустрілися. Я мала на увазі передмову до його книжки, в якій автор, творець, отой чоловік переді мною, стверджував, що його батько, сухенький старий, який їздив щодня до міста на свою бухгалтерську роботу, був ще й істориком, вчащав до архівів і оприлюднював давні документи.

— Це ти про передмову? — запитав він. — Ох, то все вигадки.

— А як твій батько ставиться до того, — сказала я, — що ти написав про нього неправду, зробив його персонажем книжки?

Джон збентежився. Як я з’ясувала згодом, він не хотів зізнаватися, що його батько ще не бачив «Країни присмерку».

— А Якобус Кутзее? — розпитувала я далі. — Невже ти вигадав і свого шановного предка Якобуса Кутзее?

— Ні, був реальний Якобус Кутзее, — заперечив він. — Принаймні існує реальний, писаний чорнилом на папері документ, у якому стверджено, що це запис усного свідчення чоловіка, який назвався Якобусом Кутзее. Під цим документом стоїть хрестик, і писар стверджує, що його поставлено рукою того самого Кутзее, хрестик, бо він був неписьменний. Тож у такому розумінні я не вигадав його.

— Як на неписьменного, твій Якобус вражає мене своєю літературною обізнаністю. Наприклад, я бачу, він цитує Ніцше.

— Що ж, жителі прикордонь у XVIII столітті були дивовижними людьми. Ніколи не знаєш, чого від них далі сподіватися.

Я не можу стверджувати, що «Країна присмерку» подобається мені. Я знаю, мої слова звучатимуть старомодно, але я люблю, щоб мої книжки мали героїв і героїнь, персонажів, якими можна захоплюватися. Я ніколи не писала оповідань, ніколи не мала амбіцій у цій сфері, але, гадаю, набагато легше створювати лихих персонажів — гідних не довіри, а зневаги, — ніж добрих. Отака моя думка, хоч чого вона варта.

— Чи ви казали це коли-небудь Кутзее?

— Невже я казала, ніби думала, що він буде легким варіантом? Ні, я просто здивувалася, що цей мій періодичний коханець, чорнороб-аматор і вчитель із кількома уроками на тиждень, мав силу написати справжню книжку, ба більше, знайти видавця для неї, дарма що тільки в Йоганнесбургу. Я дивувалася, раділа за нього й навіть трохи пишалася. Відображена слава. В студентські роки я водилася з багатьма майбутніми письменниками, але жоден з них насправді не опублікував книжки.

— Я ще ніколи не запитував: що ви вивчали? Психологію?

— Ні, аж ніяк. Я вивчала німецьку літературу. Готуючись до життя хатньої господині й матері, я читала Новаліса й Ґотфріда Бенна. Я отримала диплом з літератури, а потім, протягом двох десятиліть, поки Кристина виросла й покинула дім, я — як тут краще сказати? — перебувала в стані інтелектуальної дрімоти. А потім знову пішла в університет. Уже в Монреалі. Я почала з нуля, з основ знань, далі вивчала медицину, а потім училася на терапевта. Довга дорога.

— А чи були б, на вашу думку, ваші стосунки з Кутзее іншими, якби ви вивчали психологію, а не літературу?

— Яке цікаве питання! Відповідь — ні. Якби в 1960-х роках у Південній Африці я вивчала психологію, то занурилася б у неврологічні процеси пацюків і восьминогів, а Джон не був ані пацюком, ані восьминогом.

— А якою він був твариною?

— Яке дивне питання ви ставите! Не був він ніякою твариною, і то з дуже конкретної причини: його психічні здібності, а надто здатність будувати образи були надміру розвинені, і то коштом його тваринного «я». Він був Homo sapiens, чи навіть Homo sapiens sapiens

.

Це міркування знову повертає мене до «Країни присмерку». Я не стверджую, що як художньому твору цій книжці бракує пристрасті, а кажу, що пристрасть, яка стоїть за нею, невідома. Я читала її як книжку про жорстокість, як висвітлення жорстокості, пов’язаної з різними формами завоювання. Але яке справжнє джерело тієї жорстокості? Її осередок, як тепер видається мені, перебуває в самому авторі. Найкраща інтерпретація, яку я можу дати цій книжці, полягає в тому, що праця над нею була проектом призначеної самому собі терапії. А це вже проливає певне світло на наш час разом, на наш спільний із ним час.

— Я не певен, що розумію вас. Ви можете сказати щось більше?

— Чого не розумієте?

— Ви стверджуєте, що він застосовував свою жорстокість до вас?