Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Він мовчав. Може, він плакав? Я запалила лампу коло ліжка й пильно придивилася до нього. Сліз не було, але на обличчі застигла німа скорбота.

— Якщо ти не можеш сказати, що сталося, — сказала я, — тоді я не можу допомогти тобі.

Згодом, коли він опанував себе, ми разом намагалися прояснити ситуацію.

— Для порядної жінки, — переконувала я, — ти був би першорядним чоловіком. Відповідальний. Роботящий. Розумний. Справді чудова здобич. Добрий і в ліжку, — а втім, ці слова були не дуже щирі. — Ніжний, — додала я, подумавши, хоч і це було неправдою.

— А на додачу ще й митець, — докинув він. — Ти забула згадати про це.

— А на додачу й митець. Словесний митець.


[Тиша.]


— Ну?


Оце й усе. Важкий епізод між нами обома, який ми успішно обговорили. Мій перший здогад, що він мав до мене глибші почуття.


— Глибші за що?


— Глибші за почуття, що їх може мати будь-який чоловік до привабливої дружини свого сусіди. Або до його вола чи віслюка.


— То ви кажете, він кохав вас?


— Кохав… Кохав мене чи своє уявлення про мене? Не знаю. Знаю тільки те, що він мав причини бути вдячним мені. Я зробила все легким для нього. Є чоловіки, яким важко залицятися до жінки. Вони бояться виставити своє бажання, наразитися на відсіч. За цим страхом часто криється якась історія з дитинства. Я ніколи не змушувала Джона розкриватися. Я залицялася до нього. Я спокушала. Я визначала умови зв’язку. Навіть я вирішила, коли слід припинити його. Тож ви запитали, чи він кохав мене, і я відповідаю: він відчував удячність.


[Тиша.]


Згодом я часто запитувала себе, що сталося б, якби замість відтрутити його я відповіла на хвилю його почуттів своїми почуттями? Якби я мала сміливість розлучитися з Марком ще тоді, а не чекала тринадцять або чотирнадцять років, і поєдналася з Джоном? Чи краще б я тоді скористалася своїм життям? Можливо. А можливо, ні. Але тоді б із вами розмовляла не колишня коханка. Я була б згорьована вдова.

Проблемою була Кріссі, ця ложка дьогтю в бочці меду. Кріссі дуже любила батька, і мені було дедалі важче давати їй раду. Вона вже не була немовлям, — їй скоро мало виповнитись два роки, — і, хоча розмовляти вчилася дуже поволі, я вже навіть занепокоїлась (як виявилось, даремно, згодом вона надолужила, і її мов прорвало), вона щодня ставала дедалі проворніша, — проворніша і безстрашніша. Вона навчилася вилізати з ліжечка, тож довелося найняти столяра, і він зробив дверцята вгорі на сходах, щоб Кріссі раптом не впала вниз.

Пригадую, як однієї ночі Кріссі без попередження з’явилася коло ліжка з мого боку, протираючи очі, пхинькаючи, розгублена. Я досить володіла собою, щоб миттю схопити доньку й прожогом занести назад до її кімнати, перше ніж вона помітить, що не татусик лежить у ліжку поруч зі мною. Але чи пощастило б мені отак удруге?

Я не знала до ладу, який прихований вплив може справити на дитину моє подвійне життя. З одного боку, казала я собі, що, поки я фізично задоволена і в мирі з собою, сприятливий вплив повинен через мене поширитись і на доньку. Якщо ця думка вражає вас як егоїстична, дозвольте вам нагадати, що тієї пори, в 1970-х роках, прогресивні, bien-pensant, спрямовані на добро, погляди полягали в тому, що секс — це сила, яка служить добру, і то секс у будь-якій подобі, з будь-яким партнером. З другого боку, було зрозуміло, що Кріссі дивує чергування в домі татуся і дядька Джона. Що сталося б, якби вона заговорила? Що, якби вона переплутала їх обох і назвала батька дядьком Джоном? Біда була б велика.

Я завжди була схильна вважати погляди Зіґмунда Фройда за пусту балаканину, починаючи з Едипового комплексу і йдучи аж до його відмови бачити, що над дітьми звичайно чинять сексуальну наругу, і то навіть у домах його належної до середнього класу клієнтури. Але я все-таки згодна, що діти, починаючи від дуже раннього віку, витрачають дуже багато часу на спроби з’ясувати своє місце в родині. У випадку Кріссі родина для неї доти була простою і зрозумілою: вона, сонце в центрі всесвіту, плюс матуся й татусь, супровідні планети. Мені довелося докласти певних зусиль, щоб пояснити їй, що Марія, яка приходить уранці на восьму годину і йде опівдні, не становить частину родинного гурту. «Марія повинна йти додому, — казала я їй перед Марією. — Скажи Марії «бай-бай». Марія має свою маленьку дівчинку, яку треба доглядати й годувати». (Задля спрощення я говорила про дитину Марії в однині. Адже я добре знала, що Марія має годувати і вдягати сімох дітей, п’ятеро своїх і двох, що перейшли від сестри, померлої від сухот.)

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза