Дитинство. Молодість. Літня пора

Був один заклад, який я помітила, коли їздила через Вінберґ: пошарпану стару кам’яницю з написом: «Готель „Кентербері“». Проживання. Повне або часткове харчування. Скидки при проживанні довше тижня та довше місяця». Отже, я вирішила їхати до цього готелю.

Так, сказала жінка за конторкою, якраз є вільна кімната. Я хочу зняти на тиждень чи на довший термін? Спершу на тиждень, відповіла я.

Та кімната — будьте терплячі, це не дрібничка — була на першому поверсі. Вона була простора, з невеличкою ванною і туалетом, маленьким холодильником і вікном до самої підлоги, що виходило на тінисту, заплетену виноградом веранду.

— Чудово, — проказала я, — я беру її.

— А ваш багаж? — запитала жінка.

— Багаж привезуть пізніше, — мовила я, і вона зрозуміла. Я, певне, була не першою дружиною, що втекла і прийшла на поріг готелю «Кентербері». Певне, вони ще й як тішилися появою отих розлючених дружин. Та ще й мали невеличкий виграш від тих, хто платив за тиждень, ночував ніч, а потім, покаявшись, виснажившись, скучивши за домом, покидали готель наступного ранку.

Що ж, я не каялася й вочевидь не тужила за домом. Я була цілком готова зробити цей готель своїм домом, поки тягар турботи про дитину змусить Марка благати миру.

Були ще балачки про безпеку, до яких я навряд чи й дослухалася: ключі від дверей, ключі від брами; плюс правила паркування, правила для відвідувачів, правила для цього, правила для того. В мене не буде відвідувачів, заявила я жінці.

Того вечора я вечеряла в тоскній salle á manger[49], їдальні готелю і вперше побачила своїх сусідів, що, здавалося, зійшли безпорадно зі сторінок Вільяма Тревора і Мюріел Спарк[50]. Але, безперечно, такою самою я видавалася і їм: ще одна збурена втікачка від прикрого шлюбу. Я рано лягла спати і спала добре.

Я гадала, ніби тішитимусь своєю новонабутою свободою. Я поїхала до міста, купила собі дещо, сходила на виставку в Національній галереї, пообідала в шикарному ресторані в районі Ґарденз. Але на другий вечір, сама в своїй кімнаті після абиякої вечері зі в’ялого салату і звареного морського язика під соусом бешамель, мене раптом охопила самотність, ба навіть гірше, ніж самотність: жаль до самої себе. З публічного телефону у вестибюлі я подзвонила Джонові і, бурмочучи (адміністратор підслухала), пояснила йому свою ситуацію.

— Може, хочеш, щоб я приїхав? — запитав він. — Ми могли б піти разом на пізній кіносеанс.

— Авжеж, — погодилась я, — авжеж-авжеж-авжеж!

Наголошую ще раз, і то якомога виразніше: я втекла від чоловіка і дитини не на те, щоб бути з Джоном. Не такий то був зв’язок. Насправді то взагалі навряд чи був зв’язок, радше дружба, позашлюбна дружба з сексуальним компонентом, значення якого, принаймні з мого боку, було більш символічним, ніж реальним. Статеві стосунки з Джоном були моїм способом зберегти самоповагу. Сподіваюся, ви розумієте це.

І все-таки, і все-таки

, через кілька хвилин після його прибуття до готелю, ми вже опинилися в ліжку, мало того, наш акт кохання був справді неперевершеним. Наприкінці я навіть сльози пролила.

— Не знаю, чого я плачу, — схлипувала я, — я така щаслива.

— Це тому, що ти не спала минулої ночі, — сказав він, думаючи, ніби мене треба втішити. — Тому, що напереживалася.

Я витріщилася на нього. «Тому, що напереживалася»: він, здається, справді вірив у це. Мені аж дух забило, яким дурним він може бути, яким нечутливим. Проте по-своєму й викривлено він, можливо, мав слушність. Адже мій день свободи був забарвлений спогадом, що ненастанно повертався, спогадом про те принизливе зіткнення з Марком, яке лишило в мене відчуття, що я радше відлупцьована дитина, ніж невірна дружина. Якби не це, я б, напевне, не телефонувала Джонові, а отже, не була б у ліжку з ним. Атож: я була схвильована, чом би й ні? Мій світ перевернувся догори ногами.

Та була ще одна причина моєї збентеженості, і протидіяти їй було ще важче: ганьба, що нас викрили. Адже, по суті, якщо глянути на ситуацію холодним оком, я зі своїм гидким дрібним зв’язком за принципом зуб за зуб у Констанцієберґу була анітрохи не краща від Марка з його брудним зв’язком у Дурбані.