Дитинство. Молодість. Літня пора

Повірте мені, з плином років я багато думала про Джона і його тип. Те, що я зараз скажу вам, я висловлюю, обдумавши як слід, і, сподіваюся, без упередження. Адже, як я казала, Джон мав важливе значення для мене. Він багато навчив мене. Він був другом, що лишився другом навіть тоді, коли я розірвала з ним стосунки. Коли я була пригнічена, я завжди могла покластися на нього, що він пожартує зі мною, і мій настрій підніметься. Одного разу він підняв мене на несподівані еротичні вершини — на жаль, тільки раз! Але лишається факт, що Джон був не створений для кохання, був не створений так, щоб підходити до когось чи щоб хтось до нього підходив. Наче сфера. Наче скляна куля. Не було способу поєднатися з ним. Ось мій висновок, мій зрілий висновок.

А втім, він, може, й не дивує вас. Можливо, ви думаєте, що він слушний щодо всіх митців, чоловіків-митців: вони не збудовані для того, що я називаю коханням, вони не хочуть або не можуть віддати себе повною мірою з тієї простої причини, що їм притаманна якась таємна сутність, яку їм треба зберегти задля свого мистецтва. Чи маю я слушність? Чи така ваша думка?

— Чи справді я думаю, що митці не створені для кохання? Ні. Не конче. Я намагаюся дивитися на ці речі неупереджено.

— Так, але ви не можете дивитись неупереджено безкінечно довго, не можете, якщо хочете написати свою книжку. Ось дивіться. Ми маємо чоловіка, що під час найінтимніших людських стосунків не може поєднатися, або ж поєднується тільки на коротку мить, уряди-годи. Проте як він заробляє собі на прожиття? Він заробляє, пишучи повідомлення, фахові повідомлення про інтимний людський досвід. Адже саме про це йдеться в романах, правда, про інтимний людський досвід? Романах, на відміну від поезії та живопису. Хіба це не видається вам дивним?

[Тиша.]

— Містере Вінсенте, я була дуже відверта з вами. Наприклад, цей випадок із Шубертом: до вас я нікому не розповідала про нього. Чому? Бо думала, що це виставить Джона на посміховисько. Адже хто, крім цілковитого дурня, запропонує жінці, яку він начебто кохає, брати уроки кохання від мертвого композитора, якогось віденського Bagatellenmeister, майстра дрібничок? Коли чоловік і жінка кохають одне одного, вони створюють власну музику, вона з’являється інстинктивно, їм не треба уроків. А що робить наш приятель Джон? Притягує в спальню третю особу. Франц Шуберт стає першим номером, майстром кохання; Джон стає другим номером, учнем майстра і виконавцем, а я стаю третім номером, інструментом, на якому гратимуть сексуальну музику. Саме це, як на мене, сповіщає все, що вам треба знати про Джона Кутзее. Чоловіка, що плутає свою коханку зі скрипкою. Що, напевне, робив те саме з кожною іншою жінкою в своєму житті: плутав її з тим або тим інструментом: скрипкою, фаготом, литаврами. Що був таким тупим і відірваним від реальності, що не міг розрізнити гру на жінці і кохання до жінки? Чоловік, що кохається в такт! Тут навіть не знаєш, сміятися чи плакати!

Ось чому він ніколи не був моїм чарівним принцом. Ось чому я ніколи не дозволила йому посадити себе на свого білого румака. Бо він був не принцом, а жабою. Бо він не був людиною, не був людиною в найповнішому розумінні цього слова.

Я казала, що буду щира з вами, і дотримала своєї обіцянки. Я скажу вам ще одну щиру річ, лише одну, а потім замовкну, тоді вже буде кінець. Ідеться про ніч, яку я намагалася зобразити вам, про ніч у готелі «Canterbury», коли після всіх наших інструментів ми обоє нарешті натрапили на правильну хімію, на правильну комбінацію. Ви можете запитати, і я теж запитую: як ми спромоглися досягти цього, якщо Джон був жабою, а не принцом?

Дозвольте мені розповісти, як я тепер бачу ту визначальну ніч. Як я вже казала, я була ображена, спантеличена і сама не своя від переживань. Джон бачив або припускав, що діється в мені, й того разу розкрив своє серце, серце, яке звичайно ховав у панцері. З відкритими серцями, його і моїм, ми зійшлися. Мить, коли вперше розкрилося його серце, мала й повинна була стати для нього радикальним перетворенням, початком нового спільного життя для нас обох. І що сталося? Посеред ночі Джон прокинувся й побачив, як я сплю поряд із ним, безперечно, з умиротворенням на обличчі, ба навіть із блаженством, блаженством, недосяжним у цьому світі. Він побачив мене, — побачив, якою я була тієї миті, — злякався, похапцем знову заховав серце в панцер, обкрутив ланцюгами, повісив замки і втік у пітьму.

Як, по вашому, мені легко було простити йому це? Ну?

— Ви трохи суворі до нього, якщо мені можна висловитись так

.

— Ні, я не сувора. Я просто кажу правду. Без правди, хоч якої тяжкої, не може бути зцілення. Оце й усе. Це кінець мого внеску до вашої книжки. Слухайте, вже майже восьма година. Вам пора йти. Вам уранці треба сісти на літак.

— Лише ще одне запитання, одне коротеньке запитання.