Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Я тільки-но зайшла до кімнати й накрила голову подушкою, як хтось постукав у високе вікно. То був Джон. Про щось поговорили, не буду переказувати. Одне слово, він забрав мене на Токай-роуд і поклав у своїй кімнаті. Сам він спав на дивані у вітальні. Я сподівалася, що він прийде до мене вночі, але марно.

Мене розбудила приглушена розмова. Сонце вже підбилося височенько. Я почула, як зачинилися вхідні двері. Довга тиша. Я була сама в тому дивному домі.

Ванна була примітивна, туалет не чистий. У повітрі висів неприємний запах чоловічого поту й вогких рушників. Куди пішов Джон, коли він повернеться, я не знала. Я зварила собі каву й почала роздивлятися будинок. Від кімнати до кімнати стелі були такі низькі, що я відчула, як задихаюсь. То була лише фермерська хатина, я розуміла це, але чому її збудували для карликів?

Я зазирнула до кімнати старого Кутзее. Світло не вимкнули, посеред стелі горіла єдина тьмяна лампочка без абажура. Ліжко було незастелене. На столі біля ліжка лежала газета, складена кросвордом доверху. На стіні висіла аматорська картина, акварель — побілений фермерський дім капського голландського стилю, — і обрамлена фотографія жінки з суворим обличчям. Вікно, дуже маленьке й загороджене сталевими ґратами, виходило на веранду, де не було нічого, крім пари брезентових шезлонгів і низки зів’ялих папоротей у горщиках.

Джонова кімната, де я спала, була просторіша і краще освітлена. Книжкова полиця: енциклопедичні і фразеологічні словники, самовчителі такі, самовчителі сякі. Беккет, Кафка. На столі паперовий безлад. Шафа для документів. Знічев’я я почала передивлятися шухляди. В нижній шухляді коробка фотографій, я переглянула їх. Чого я шукала? Не знаю. Чогось, що одразу впізнала б, якби знайшла. Але там не було його. Більшість фотографій були зі школи: спортивні команди, групові портрети класу.

Перед будинком почувся шум, і я вийшла надвір. Чудовий день, небо ясне і синє. Джон знімав зі свого ваговоза листи оцинкованого заліза.

— Вибач, що покинув тебе, — сказав він. — Мені треба було забрати їх, а я не хотів будити тебе.

Я поставила шезлонг на осонні, заплющила очі й на якийсь час поринула в марення. Я не збиралася покидати свою дитину. Я не збиралася відмовлятися від шлюбу. І все-таки: а що як я зроблю це? Що як я забуду про Марка і Кріссі, оселюся в цьому неоковирному тісному будинку, стану третім членом родини Кутзее, помічницею, Білосніжкою для двох карликів, готуватиму, прибиратиму, пратиму, можливо, навіть допомагатиму лагодити покрівлю? Як довго гоїтимуться мої рани? І як довго чекати, поки приїде мій справжній принц, принц моїх мрій, що впізнає, хто я насправді, посадить мене на свого білого румака й вивезе звідси навзаході сонця?

Бо Джон Кутзее не був моїм принцом. Нарешті я підійшла до суті. Якщо саме це запитання було у вас у голові, коли ви приїхали до Кінгстона: «Чи це ще одна з тих жінок, які помилково сприйняли Джона Кутзее за свого потаємного принца?» — тоді тепер ви чуєте відповідь. Джон не був моїм принцом. Не тільки це: якщо ви уважно слухали, ви тепер уже зрозуміли, яка мала ймовірність існувала, що він може бути принцом, і то задовільним принцом, для якої-небудь дівчини на землі.

Ви не згодні? Думаєте інакше? Думаєте, що провина лежить на мені, а не на ньому: провина, ґандж? Що ж, пригадайте книжки, які він написав. Яка тема повторюється в нього в кожній книжці? Тема жінки, яка не закохується в чоловіка. Чоловік може любити ту жінку чи не любити, але жінка ніколи не любить чоловіка. Що, по-вашому, відображує ця тема? Моє припущення, моє дуже обґрунтоване припущення полягає в тому, що вона відображує його життєвий досвід. Жінки не закохувалися в нього — жінки, які були при доброму розумі. Вони вивчали його, принюхувались до нього, можливо, навіть перевіряли його. Потім ішли далі.

Ішли далі, як я. Як я вже казала, я могла б лишитись на Токай-роуд у ролі Білосніжки. Ця ідея сама по собі мала свою привабливість. Але кінець кінцем я не лишилася. Джон був мені другом під час тяжкого періоду в моєму житті, милицею, на яку я інколи спиралася, але ніколи не мав стати моїм коханцем, ніколи в справжньому розумінні цього слова. Для справжнього кохання треба мати двох повноцінних людей, і вони повинні поєднатися, підходити одне одному. Як інь та ян. Як штепсель і розетка. Як чоловік і жінка. Ми з ним не підходили одне одному.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза