Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

«Її сестра Керол мала іншу думку. Керол вийшла заміж за німця, інженера, що багато років намагався виїхати разом з нею з Південної Африки й перебратися до США. Керол виразно заявила, що не хоче, щоб у її американському досьє з’явилася інформація про її спорідненість із чоловіком, що, байдуже, — був він злочинцем чи ні у властивому розумінні цього слова, — мав якийсь конфлікт із законом, американським законом. Але ворожість Керол до Джона мала ще глибший характер. На її думку, він неприродний і зарозумілий. З вершини своєї engelse [англійської] освіти, казала Керол, Джон спогорда поглядає на геть усіх Кутзее. Вона навіть не годна уявити собі, чому він вирішив потішити їх своєю присутністю на різдвяні свята.

Вона, Марго, засмучена таким ставленням сестри. Сестра, на її думку, стає дедалі черствіша, відколи вийшла заміж і почала крутитись у колі свого чоловіка, колі вихідців із Німеччини та Швейцарії, які приїхали до Південної Африки в 1960-х роках, щоб заробити швидкі гроші, а тепер збираються покинути корабель, коли країна переживає бурхливі часи».


— Не знаю. Не знаю, чи я можу дозволити вам казати таке.


— Що ж, вирішуйте, а я вже зроблю, як скажете. Але ж це те, що ви казали мені, слово в слово. І знайте: таж не буде такого, що ваша сестра піде й купить невідому книжку, опубліковану якимсь науковим видавництвом у Англії. Де тепер ваша сестра?


— Вона з Клаусом живе у Флориді, в містечку з назвою Сент-Пітерберґ. Я ніколи не була там. А щодо вашої книжки — то якийсь її приятель може натрапити на неї й переслати їй, таж ніколи не знаєш. Але не це головне. Коли я розмовляла з вами торік, я була під враженням, що ви просто збираєтесь записати на папері наше інтерв’ю. Я й думки немала, що ви геть перепишете його.


— Це не зовсім правда. Я дійсно не переписував його, а лише надав йому форми розповіді, по-іншому склав. Зміна форми анітрохи не вплинула на зміст. Якщо ви відчуваєте, ніби я вільно поводжуся з самим змістом, це вже інше питання. Чи справді вам здається, що я дозволяю собі забагато свободи?


— Не знаю. Щось видається мені хибним, але я ще не можу сказати, що саме. Можу тільки сказати, що ваш варіант звучить не так, як те, що я розповіла вам. Але відтепер я мовчатиму. Я чекатиму до кінця, щоб скласти свою думку. Тож читайте.


— Чудово. «Якщо Керол надто сувора, Марго надто лагідна й визнає, що це так. Саме вона плаче, коли треба втопити щойно народжених котенят, затикає вуха, коли перелякано мекає призначене на забій ягня, мекає та й мекає. Вона пам’ятає, як замолоду з неї глумилися за це, але тепер, на половині четвертого десятку, вона вже не така впевнена, що їй слід соромитися бути м’якосердою.

Керол заявляє, що не розуміє, чому Джон відвідує родинні збори, але для Марго причина очевидна. До улюблених місць молодості він привіз і свого батька, що, хоча йому лише недавно минуло шістдесят років, видається вже старим чоловіком, якому три чисниці до смерті, — тож Джон і привіз його, щоб він відродився і зміцнів, або, якщо вже не може відродитись, принаймні попрощався з усіма. Як на неї, це вияв синівського обов’язку, і вона щиро схвалює його.

Марго знаходить Джона за сараєм, де він щось лагодить у своїй машині, або принаймні вдає, ніби лагодить.

— Щось поламалося? — запитує вона.

— Двигун перегрівається, — відповів він. — Нам двічі довелося зупинятись у горах на ділянці Дютуатс-Клуф, щоб він охолов.

— А ти попроси Майкла, хай подивиться. Він знає все про машини.

— Майкл має досить клопоту з гостями. Я сам полагоджу.

Марго припускає, що Майкл був би радий знайти причину втекти від гостей, але не наполягає. Вона надто добре знає чоловічу впертість, знає, що чоловік радше безкінечно боротиметься з якоюсь проблемою, ніж зазнає приниження просити іншого чоловіка.

— Це на цьому ти їздиш у Кейптауні? — запитує вона, маючи на увазі під «цим» однотонний пікап «Датсун», своєрідний легкий ваговоз, який вона пов’язує з фермерами і будівельниками. — Навіщо тобі ваговоз?

— Він корисний, — коротко відповідає Джон, не пояснюючи, в чому може полягати та користь.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза