Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Марго не могла не розсміятися, коли побачила, як він прибуває на ферму за кермом цього ваговоза, з бородою, скуйовдженим волоссям і совиними окулярами, батько сидів поруч, як мумія, напружений і збентежений. Як їй хотілося тоді сфотографувати цю картину! А ще їй хочеться спокійно поговорити з Джоном про його зачіску. Але кригу ще не зламано, задушевні розмови мусять почекати.

— Як знаєш, — проказала вона. — А мені сказали покликати тебе на чай, на чай і melktert[51], який спекла тітка Джой.

— Буду за хвилину, — мовив він.

Удвох вони розмовляють африкаансом. Але у своєму африкаансі Джон зашпортується, і Марго підозрює, що її англійська краща за його африкаанс, хоча, живучи в глушині, в plattenland, їй рідко доводиться розмовляти англійською. Але вони розмовляли між собою африкаансом, відколи були дітьми, тож вона не хоче соромити його й пропонувати перейти на англійську.

У тому, що Джон так погано розмовляє африкаансом, вона звинувачує його переїзд багато років тому спершу до Кейптауна, до «англійських» шкіл і «англійського» університету, потім до широкого світу, де не почуєш жодного слова африкаансом. «In ’n minuit

», — каже він, за хвилину. Це помилка з його боку, бо Керол одразу вчепиться за неї й почне глузувати: «In ’n minuut sal meneer sy tee kom geniet», «За хвилину його ясновельможність прийдуть і скуштують чаю». Марго треба оберігати Джона від Керол або принаймні просити Керол зглянутися на нього бодай протягом цих кількох днів.

За столом цього вечора вона дбає, щоб Джон сів біля неї. На вечерю подають просте рагу з усіх залишків після обіду, головної трапези дня: холодну баранину, підігрітий рис, зелену стручкову квасолю з оцтом.

Марго помічає, що Джон обходить м’ясний таріль, не беручи собі нічого.

— Джоне, ти не їси баранини? — запитала Керол з іншого краю столу тоном лагідної турботи.

— Не тепер, дякую, — відповідає Джон. — Ек het my vanmiddag dik gevreet, «Я наївся, мов свиня, пополудні».

— Отже, ти не вегетаріанець. Ти не став вегетаріанцем, поки був за океаном.

— Я не суворий вегетаріанець. Dis nie ’n woord waarvan ек hou nie. As ’n mens verkies om nie so veel vleis te eet nie…, «Я не дуже люблю ці слова. Якщо людина вирішує не їсти так багато м’яса…»

— Ja? — каже Керол. — As ’n mens so verkies, dan? «Якщо ти так вирішив, тоді що?»

Тепер усі зглядаються на Джона. Він почав червоніти. Він вочевидь не знає, як відвернути від себе зичливу увагу присутніх. Якщо він блідіший і кістлявіший, ніж має бути добрий південноафриканець, то пояснення, можливо, полягає не в тому, що він так довго жив серед снігів Північної Америки, а в тому, що він справді дуже зголоднів за доброю бараниною з Кару? As ’n mens so verkies — що він збирався сказати далі?

Джон почервонів уже так, що несила було дивитись. Дорослий чоловік, а шаріється, наче дівчинка! Пора втрутитись. Щоб заспокоїти його, Марго долонею лагідно торкнулася його руки.

— Jy wil seker sê, John, ons het almal ons voorkeure

, «Ми всі маємо наші вподобання».

— Ons voorkeure, — каже він, — ons fiemies, «Наші вподобання, наші безглузді примхи». — Він наколов стручок квасолі й поклав до рота.

Це грудень, а в грудні темніє аж після дев’ятої. І навіть тоді — таке-бо повітря споконвіку чисте на тому високому плато — місяць і зорі досить яскраві, щоб бачити, куди ступаєш. Тож після вечері Марго і Джон ідуть на прогулянку, роблячи широку петлю, щоб обійти кілька халуп, де живуть робітники ферми.

— Дякую, що врятувала мене за столом, — мовить Джон.

— Ти ж знаєш Керол, — каже Марго. — Вона завжди мала гостре око. Гостре око і гострий язик. Як твій батько?

— Пригнічений. Як ти, напевне, знаєш, його шлюб із моєю матір’ю не був найщасливішим. Незважаючи на це, після смерті матері він почав підупадати, завжди похнюплений, не знає, що робити з собою. Чоловіків його покоління виховали так, щоб вони були більш-менш безпорадними. Якщо немає якоїсь жінки напохваті, щоб готувала й дбала про них, вони просто засихають. Якби я не взяв батька до себе в дім, він помер би з голоду.

— Він ще працює?

— Так, досі працює в продавця автозапчастин, хоча, думаю, йому вже натякали, що пора на пенсію. А його любов до спорту не зменшилася.

— Хіба він не суддя в крикеті?

— Колись був, а тепер уже ні. В нього дуже погіршився зір.

— А ти? Хіба ти не грав у крикет?

— Грав. Власне, я й досі граю в недільній лізі. Цей формат цілком аматорський і чудово підходить мені. Цікава річ: він і я, два африканери, віддані англійській грі, в яку граємо не дуже добре. Я запитую себе, що це говорить про нас?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза