Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Гендрікові легше розмовляти з Марго, ніж з її кузеном, і вона бачить це. В нього з нею спільна мова, натомість Джонів африкаанс важкий і книжний. Мабуть, половина з того, що каже Джон, не доходить до голови Гендріка. «Гендріку, що, по-твоєму, поетичніше: сонце, яке сходить чи яке заходить? Цап чи вівця?»

— Het Katryn dan nie virpadkosgesorg nie?, «Твоя донька не поклала обіду для нас?» — жартує Марго з Гендріком.

Гендрік бентежиться, відвертає погляд, йорзає.

— Ja-nee, mies[61], — відповідає він. Це plaashotnot

давніх днів, готтентот із ферми.

Але виявилося, що Гендрікова донька справді подбала про padkos. З кишені піджака Гендрік дістає загорнуті в коричневий папір курячу ногу і два шматки намащеного маслом білого хліба, і сором забороняє йому поділити їх, але не меншою мірою забороняє й з’їсти те на їхніх очах.

— In Godsnaam eet, man! — командує Марго. — Ons is glad nie honger nie, ons is ook binnecort tuis, «Ім’ям Господа, їж, чоловіче! Ми не голодні і, хай там як, їдемо додому», — і відводить Джона вбік берегом ставка, щоб Гендрік, обернувшись до них плечима, міг квапливо з’їсти свій обід.

Ons is glad nie honger nie — брехня, звичайно. Марго зголодніла. На сам запах холодної курятини в неї котиться слинка.

— Сідай спереду поряд із візничим, — пропонує Джон. — Для нашого тріумфального повернення.

Марго так і сідає. Під’їжджаючи до Кутзее, що зібрались, як вона й думала, на веранді, вона дбає про усмішку й навіть махає їм рукою, мов монарша особа. У відповідь її вітають легенькими оплесками.

— Dankie, Hendrik, eerlic dankie, «Щиро дякую», — каже вона, злізаючи з воза.

— Mies, — каже Гендрік у відповідь.

Трохи згодом цього самого дня Марго пішла до хати Гендріка й дала йому трохи грошей, мовляв, для Катрін, на одяг для її дітей, хоча знала, що гроші підуть на випивку.

— En toe? — запитує Керол перед усіма. — Sê vir ons: waar wasjulle? «Де ви були?»

Лише секунду стоїть тиша, і за цю секунду Марго усвідомлює, що запитання, яке начебто мало просто спонукати її дати якусь легковажну, кумедну відповідь, насправді серйозне. Кутзее щиро хочуть знати, де були вони з Джоном, прагнуть, щоб їх запевнили, що нічого справді скандального не сталося. Зухвальство такого запитання забило їй дух. Люди, які знали й любили її все її життя, думають, ніби вона здатна на щось непристойне!

— Vra vir John, «Спитайте Джона», — коротко відповідає вона й заходить усередину.

Коли за півгодини Марго повернулася до них, атмосфера й далі незатишна.

— Куди дівся Джон? — запитує вона.

Виявилося, що Джон і Майкл щойно вирушили на Майкловому пікапі забрати «Датсуна». Вони відтягнуть його до Лев-Гамки, до механіка, що як слід полагодить його.

— Ми не спали всю ніч, — розповідає тітка Бет. — Чекали й чекали. Потім вирішили, що ви з Джоном, напевне, поїхали в Бофорт і ночуєте там, бо національна автострада цієї пори року дуже небезпечна. Але ви не дзвонили, і це стривожило нас. Уранці Майкл зателефонував у готель у Бофорті, і там сказали, що вас не бачили. Він телефонував і до Фрасербурґа. Нам і на думку на спадало, що ви поїхали до Мервевілла. А що ви робили в Мервевіллі?

Справді, що вони робили в Мервевіллі? Марго обертається до Джонового батька:

— Джон сказав, що ви з ним збираєтесь купити будинок у Мервевіллі, — сказала вона. — Дядьку Джеку, це правда?

Настає приголомшена тиша.

— Це правда, дядьку Джеку? — тисне на нього Марго. — Правда, що ви збираєтесь переїхати з Кейптауна до Мервевілла?

— Якщо ти ставиш запитання саме так, — від добродушної манери Кутзее нема й сліду, він увесь — обережність, — то ні, ніхто насправді не збирається переїздити до Мервевілла. Джон має думку — не знаю, наскільки вона реалістична — купити один з тих покинутих будинків і підправити його як будинок для відпочинку. Поки що ми говорили тільки про це.

Будинок для відпочинку в Мервевіллі! Хто коли чув про таке! Це ж треба — обрати саме Мервевілл, де сусіди підглядають одне за одним, a diaken (диякон) стукає в усі двері, пристаючи, щоб ходили до церкви! Як Джек, колись найжвавіший і найменш шанобливий поміж них, може думати про переїзд до Мервевілла!

— Джеку, ти повинен спершу подивитися в Кокенапі, — каже його брат Ален. — Або в Пофаддері. В Пофаддері настає велике свято, коли приїздить дантист із Апінґтона й вириває зуби. Вони називають його die Groot Trek, Великим треком.

Кутзее, тільки-но порушують їхній спокій, вдаються до жартів. Родина гуртується в міцний маленький laager, щоб тримати світ і його загрози на відстані. Але як довго ці жарти зберігатимуть свою магічну силу? Коли-небудь у двері загрюкає й сам великий ворог із косою, точитиме нещадне лезо й викликатиме їх одного за одним. Яку силу матимуть тоді їхні жарти?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза