Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

— Дозволь я розповім тобі про ситуацію мого батька, — каже він. — Мій батько не має заощаджень, ані цента, і не має страховки. Він може чекати тільки державної пенсії: сорока трьох рендів на місяць, коли я дивився востаннє. Тому, незважаючи на свій вік, на своє кволе здоров’я, він змушений і далі працювати. Разом ми обидва заробляємо за місяць те, що продавець автомобілів заробляє за тиждень. Батько може відмовитися від роботи тільки тоді, якщо переїде туди, де вартість засобів прожиття менша, ніж у великому місті.

— А чого він узагалі повинен переїжджати? І чому до Мервевілла, до якоїсь зношеної старої руїни?

— Маргі, я не можу жити з батьком невизначено довго. Це робить нас надто нещасними, нас обох. Це неприродно. Батьки і сини ніколи не мали жити в спільному домі.

— Але мені не здається, ніби твій батько такий, що з ним важко вживатися.

— Можливо, але я така людина, з якою важко вживатися. Мої труднощі полягають у тому, що я не хочу поділяти простір з іншими людьми.

— Тож ось яка причина цієї вовтузні з Мервевіллом: ти хочеш жити сам?

— Так. Так і ні. Я хочу мати змогу бути сам, коли захочу.


[ПРОБІЛ]


Вони зібралися на веранді, всі Кутзее, пили ранковий чай, базікали, знічев’я спостерігали, як троє молодших Майклових синів грали в крикет на відкритому werf, моріжку.

На далекому обрії з’явилася хмара куряви й зависла в повітрі.

— То, мабуть, Лукас, — сказав Майкл, що мав найгостріші очі. — Маргі, це Лукас!

Лукас, як виявилось, вирушив у дорогу ще вдосвіта. Він утомився, але однаково був у доброму гуморі і сповнений енергії. Тільки-но встигши привітатись із дружиною та родиною, Лукас долучився до хлопчачої гри. Може, він не дуже вправний у крикеті, але любить бути з дітьми, і діти обожнюють його. Він був би найкращим із батьків, і Марго крається серце, що він лишиться бездітним.

Джон теж долучається до гри. У крикеті він кращий за Лукаса, вправніший, це можна побачити одразу, але діти не прихиляються до нього. Так само й собаки, помітила вона. Джон, на відміну від Лукаса, аж ніяк не батько від природи. Alleenloper

, як деякі тварини-самці: одинак. Може, й добре, що він неодружений.

На відміну від Лукаса, проте є речі, якими вона ділиться з Джоном, хоча ніколи не могла б розповісти про них Лукасові. Чому? Завдяки дитинству, проведеному разом, найнеоціненнішому часові, коли вони відкрили одне одному свої серця так, як ніколи вже не відкривали згодом, навіть чоловікові, якого любиш більше за всі скарби світу.

«Найкраще відтяти себе від того, що любиш, — сказав він їй під час прогулянки, — відтяти і сподіватися, що рана загоїться». Вона розуміє його цілковито. Саме оце передусім і притаманне їм обом: не просто любов до цієї ферми, цієї kontrei, Кару, а розуміння, яке приходить разом із любов’ю, розуміння, що любові може бути забагато. Йому і їй дісталося щастя жити влітку в дитинстві в священному місці, але величі колишньої пори вже не повернути, тож краще не навідувати старих місць і не покидати їх потім, оплакуючи втрачене назавжди.

Тривога, що ти любиш забагато, — аж ніяк не те, що має сенс для Лукаса. Для нього любов проста і щиросерда. Лукас віддає себе їй усім своїм серцем, і в обмін вона віддає йому всю себе. «Цим тілом я обожнюю тебе

». Її чоловік завдяки своїй любові виявляє найкраще, що є в ній, і навіть тепер, сидячи і п’ючи чай, дивлячись, як він грає, Марго відчуває, як її тіло тепліє до нього. Від Лукаса вона навчилась, якою може бути любов. Натомість її двоюрідний брат… Вона не здатна уявити собі, щоб він щиросердо віддавав себе комусь. Він завжди щось утримує, держить у запасі. Не треба мати собачий нюх, щоб помітити це.

Було б добре, якби Лукас міг зробити перерву, якби він і вона могли переночувати ніч, а то й дві у Воельфонтейні. Але ні, завтра понеділок, до ночі вони мають повернутися до Мідделпоса. Тож після обіду вони прощаються з тітками і дядьками. Коли надходить черга Джона, вона міцно обіймає його, відчуваючи, що його тіло напружене, чинить опір.

— Totsiens[62], — каже вона. — Я напишу тобі листа і хочу, щоб ти відповів мені.

— До побачення, — відповідає він. — Щасливої дороги.

Марго починає писати пообіцяного листа того самого вечора, сидячи в халаті й капцях за столом на своїй кухні, кухні, яку застала, коли вийшла заміж, і яку полюбила; там є величезна стара плита і завжди холодна комора без вікон, де полиці вгинаються від банок варення й консервації, заготованих восени.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза