Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Лукас переконаний, що буде якесь політичне врегулювання. Джон, може, й стверджує, ніби він ліберал, але Лукас — ліберал, ближчий до практики, ніж буде коли-небудь Джон, і набагато сміливіший. Якби вони, Лукас і вона, boer і boervrou, чоловік і жінка, вирішили, то змогли б жити навіть зі своєї ферми. Може, їм довелося б затягти пояси на дві чи три дірочки, але вони вижили б. Якщо Лукас обрав натомість водити ваговози для кооперативу, якщо вона веде бухгалтерію готелю, то не тому, що ферма — приречене підприємство, а тому, що вона і Лукас давно вже вирішили, що збудуть своїм робітникам гідне житло і даватимуть їм гідну платню, дбатимуть, щоб їхні діти пішли до школи, і підтримуватимуть тих самих робітників, коли ті постаріють чи захворіють, і тому, що вся ця гідність і підтримка коштують грошей, більше грошей, ніж ферма дає або може дати будь-коли в передбачуваному майбутньому.

Ферма — не бізнес, із таким засновком вона і Лукас погодилися дуже давно. Ферма Мідделпос — дім не тільки для них обох і для привидів їхніх ненароджених дітей, а ще для тринадцяти інших душ. Щоб заробити гроші для підтримки всієї цієї невеличкої громади, Лукас інколи кілька днів поспіль змушений долати нескінченні дороги, а вона — ночувати сама в Калвінії. Ось що вона має на увазі, коли називає Лукаса лібералом: він має великодушне серце, ліберальне серце, і завдяки йому вона теж навчилася мати ліберальне серце.

«Що хибного в такому способі життя?

» — ось запитання, яке б вона хотіла поставити своєму розумному двоюрідному братові, тому, хто перший утік із Південної Африки, а тепер балакає, що треба відтяти себе і звільнитися. Від чого він прагне звільнитися? Від любові? Від обов’язку? «Мій батько посилає йому вітання, так само і я». Що це за таке холодне вітання? Ні, може, вона з Джоном і має спільну кров, але, хоч би що він відчував до неї, це не любов. Насправді він не любить і свого батька. І навіть себе не любить. І, хай там як, який сенс звільнятися від усіх і від усього? Що він збирається робити зі своєю свободою? «Любов починається вдома» — хіба це не англійське прислів’я? Замість завжди тікати, він повинен знайти собі гідну жінку, подивитись їй просто у вічі і сказати: «Ти вийдеш за мене заміж? Чи ти вийдеш за мене заміж і привітаєш мого літнього батька в нашому домі, і дбатимеш вірно про нього аж до смерті? Якщо ти візьмеш на себе цей тягар, я зобов’язуюсь любити тебе і бути вірним тобі, знайти належну роботу і ревно працювати, приносити додому гроші, бути приязним і припинити нарікати на droewige vlaktes[64]
». Марго хотілося б, щоб Джон цієї миті був у Керкстраті, в Калвінії, щоб вона могла raas із ним, тобто, як кажуть англійці, протуркати йому всі вуха, вона тепер у настрої.

Свисток. Марго обертається. Це Лукас, що вихилився з вікна автомобіля.

— Skattie, hoe mompel jy dan nou? «Ти що, вже сама з собою розмовляєш?» — гукає він, сміючись.


[ПРОБІЛ]


Ніяких наступних листів між нею і братом уже не було. Невдовзі він і його проблеми припинили займати бодай-яке місце в її думках. Виник значно нагальніший клопіт. Прийшли візи, яких чекали Клаус і Керол, візи до Обіцяного Краю. Вони швидко й ретельно приготувалися до від’їзду. Насамперед привезли назад на ферму її матір, що жила з ними. Клаус теж називав її мамою, хоча мав напрочуд добру й рідну матір у Дюссельдорфі.

Тисячу шістсот кілометрів від Йоганнесбурга вони проїхали за дванадцять годин, по черзі сидячи за кермом «BMW». Цей подвиг став для Клауса предметом гордощів. Він і Керол закінчили курси водійської майстерності й мали посвідчення, які показували всім; вони готувалися до пересувань в Америці, де дороги набагато кращі, ніж у Південній Африці, хоча, звичайно, не такі добрі, як німецькі автобани.

Мати почувається не дуже добре, і Марго бачить це, тільки-но їй допомогли встати з заднього сидіння. Обличчя їй набрякло, їй важко дихати, вона нарікає, що болять ноги. Кінець кінцем, пояснює Керол, проблеми пов’язані з її серцем: вона бачила одного фахівця в Йоганнесбурзі і має новий набір пігулок, які треба неодмінно пити тричі на день.

Клаус і Керол ночують на фермі, а потім вирушають назад до міста.

— Тільки-но мати поправиться, ти з Лукасом повинна привезти її до Америки в гості, — каже Керол. — Ми допоможемо купити авіаквитки.

Клаус обіймає Марго, цілує в обидві щоки («Так щиріше»). Лукасові тисне руку.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза