Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

«Коли я повернуся! — обіцяє вона собі, вкладаючи в ці слова наступне значення: Коли я повернуся до Калвінії, я подбаю, щоб подякувати їм особисто!» А водночас: «Присягаюся, коли я повернуся, я стану кращою людиною, ніж тепер!» А ще думає: «Ким був той чоловік із Лурісфонтейна, що втратив три пальці? Тільки нас, білих, — тільки найкращих! — притьмом везуть швидкою допомогою до лікарні, де добре навчені хірурги пришивають нам пальці або дають нове серце, як, може, знадобиться й нам, і невже це все безкоштовно? Нехай так не буде, Господи, нехай так не буде!»

Коли Марго знову бачить матір, та лежить в окремій палаті на чистому білому ліжку, не спить, одягнена в нічну сорочку, що її донька завбачливо спакувала для неї. Колір обличчя в неї тепер нормальний, вона навіть здатна зсунути вбік кисневу маску і пробурмотіти кілька слів:

— Скільки біганини!

Марго підносить до вуст материну тонку, майже дитячу руку.

— Дурниці! — каже вона. — А тепер тобі треба спочити. Я буду тут, раптом тобі щось треба.

Марго планує провести ніч біля материного узголів’я, але лікар відраджує її. Мати вже в безпеці, запевняє він, за її станом стежитиме медичний персонал, їй дадуть сонні пігулки, і вона спатиме аж до ранку. А Марго є де зупинитися?

Марго відповідає, що має двоюрідного брата в Кейптауні й може побути в нього.

Лікар старший за неї, неголений, із темними, прикритими повіками очима. Їй навіть сказали його прізвище, але вона не запам’ятала. Він може бути євреєм, а втім, може належати й до багатьох інших народів. Від нього тхне сигаретним димом, із нагрудної кишені визирає синя пачка сигарет. Чи справді вона вірить йому, коли він запевняє, що матері ніщо не загрожує? Так, вірить, але вона завжди була схильна вірити лікарям, вірити їхнім словам, навіть коли знала, що вони лише висловлюють свої здогади, і тому не вірить тепер своїй довірі.

— Докторе, а ви абсолютно впевнені, що їй ніщо не загрожує? — запитує Марго.

Лікар утомлено киває головою. Справді абсолютно. Але що таке «абсолютно» в людських справах?

— Щоб мати змогу дбати про матір, вам треба подбати про себе, — нагадує лікар.

Марго відчуває, як її наповнюють сльози, відчуває, як наповнює й жаль до себе. «Подбайте про нас обох!» — хоче вона благати. Їй хотілося б упасти на руки цього незнайомця, щоб її тримали й заспокоювали.

— Дякую вам, докторе, — прощається вона.

Лукас десь на дорозі в Північній Капській провінції, з ним годі зв’язатися. З громадського телефону Марго телефонує двоюрідному братові Джону.

— Я миттю приїду й заберу тебе, — каже Джон. — Лишайся в нас, скільки хочеш.

Минули роки, відколи Марго востаннє була в Кейптауні. Вона ніколи не була в Токаї, передмісті, де Джон жив із батьком. Їхній будинок стоїть за високим дерев’яним парканом, що відгонить вогким гниттям і моторною оливою. Ніч темна, доріжка від хвіртки не освітлюється. Джон бере її за руку й веде.

— Попереджаю, — каже він, — у хаті трохи неприбрано.

Перед дверима її чекає дядько. Він неуважно вітає її і збуджений так, як, знає вона, властиво всім Кутзее, швидко говорить, куйовдить пальцями волосся на голові.

— З мамою все гаразд, — заспокоює вона, — в неї просто стався серцевий напад.

Але старий не хоче, щоб його заспокоювали, він налаштувався на драму.

Джон показує їй будинок. Дім маленький, кепсько освітлений, душний, усередині тхне мокрими газетами і смаженим беконом. Якби вона була тут господинею, то зняла б страхітливі штори й замінила їх чимсь легшим і яскравішим, але, звичайно, в цьому чоловічому світі вона не хазяйнує.

Джон показує їй кімнату, що стане її спальнею. Серце їй опускається. Килим заляпаний, здається, олією. Під стіною стоїть низьке односпальне ліжко, поряд із ним — стіл, хаотично заставлений книжками і паперами. На стелі висить така сама неонова лампа, яка була в її кабінеті в готелі, аж поки вона поміняла її.

Тут усе, здається, має однакову барву: коричневу, що переходить з одного боку в тьмяно-жовту, а з другого — в брудно-сіру. Марго сумнівається, що цей будинок прибирали, як слід прибирали довгі й довгі роки.

Зазвичай це його спальня, пояснює Джон. Він поміняв простирадла на ліжку, звільнив для неї дві шухляди. Навпроти в коридорчику — необхідні вигоди.

Марго досліджує їх. Ванна похмура, туалет у плямах, смердить давньою сечею.

Виїхавши з Калвінії, Марго нічого не їла, крім плитки шоколаду. Вона голодна. Джон пропонує їй, як він каже, французькі тости, хліб намочують у яйці, а потім смажать, вона з’їдає три скибки. Пригощає її ще й чаєм із молоком, яке вже скисло, але вона однаково п’є його.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза