Дитинство. Молодість. Літня пора

Отже, Мануель привіз Кутзее до нашої квартири, і я одразу побачила, що це не Бог. Думаю, йому було тридцять із гаком років, кепсько вдягнений, погано підстрижений і з бородою, тоді як йому не годилося б мати бороду, бо вона надто ріденька. Він одразу вразив мене, навіть не знаю чому, як célibataire. Я маю на увазі не просто неодружений, а й нездатний до шлюбу, як-от чоловік, що був священиком, утратив свою чоловічу силу і став неспроможний із жінками. Крім того, й поводився він не дуже добре (я розповідаю вам про свої перші враження). Він почувався скуто, йому кортіло піти. Він не навчився приховувати своїх почуттів, а це перший крок до цивілізованих манер.

— Містере Кутзее, як довго ви вчителюєте? — запитала я.

Він зайорзав на сидінні, сказав щось, уже не пам’ятаю що, про Америку, про те, що він учителював у Америці. Потім, після інших запитань, з’ясувалося, що насправді раніше він ніколи не викладав у школі, ба навіть гірше, не має диплома вчителя. Я, звичайно, була здивована:

— Якщо ви не маєте диплома, як ви стали вчителем Марії Реґіни? Я не розумію.

Відповідь, яку знову-таки довелося дуже довго вичавлювати з нього, полягала в тому, що для таких предметів, як музика, балет та іноземні мови, школам дозволяють наймати осіб, які не мають диплома або принаймні не мають свідоцтва про кваліфікацію. Цим некваліфікованим особам, на відміну від справжніх учителів, не платять зарплатні, школа просто дає їм гроші, зібрані з таких батьків-матерів, як я.

— Але ж ви не англієць, — кинула я. Цього разу це вже було не запитання, а звинувачення. Ось чоловік, найнятий, щоб учити англійської мови, оплачуваний моїми грошима і грошима Жоани, проте він не вчитель, крім того, африканер, а не англієць.

— Я згоден, що я не англійського походження, — кивнув він головою. — Проте я розмовляю англійською мовою з раннього дитинства, склав університетські іспити з англійської мови, тому й гадаю, що можу викладати англійську мову. В англійській мові немає нічого особливого. Це просто одна мова серед багатьох.

Отак він і сказав. Англійська мова — просто одна мова серед багатьох інших.

— Містере Кутзее, — сказала я, — моя донька не збирається ставати папугою, що мішає всі мови. Я хочу, щоб вона як слід розмовляла англійською мовою, і то з належним англійським акцентом.

На щастя для нього, саме тієї миті додому прийшла Жоана. Вона на той час уже мала двадцять років, але однаково соромилась у присутності чоловіка. В порівнянні зі своєю сестрою вона не була красунею, — погляньте, ось миттєве фото, де є вона з чоловіком та їхні маленькі хлопчики, його зняли невдовзі по тому, як ми знову переїхали до Бразилії, бачите, вона не красуня, вся краса дісталася її сестрі, — але вона була добра дівчина, і я завжди знала, що з неї вийде добра дружина.

Жоана зайшла до кімнати, де ми сиділи, ще в плащі (я пам’ятаю той її довгий плащ).

— Моя сестра, — сказала Марія Реґіна, немов радше пояснювала, хто ця нова особа, а не представляла її. Жоана нічого не відказала, тільки видавалася сором’язливою, а от учитель містер Кутзее мало не перекинув чайного столика, намагаючись підвестися.

«Чому Марія Реґіна замакітрила собі голову цим дурнуватим чоловіком? Що вона бачить у ньому?» — ось яке запитання ставила я собі. Було досить легко здогадатися, що самотній célibataire міг бачити в моїй доньці, яка перетворювалася в справжню темнооку красуню, дарма що була ще дитиною, але що спонукало її вивчати напам’ять вірші для цього чоловіка, хоча вона ніколи не вчила віршів для решти своїх учителів? Можливо, він шепотів їй слова, які паморочили їй голову? Невже це все пояснює? Невже між ними щось діється, і вона тримає це в таємниці від мене?

Що ж, якби цей чоловік цікавився Жоаною, думала я собі, це була б інша річ. Жоана, може, не має розуму до поезії, але принаймні міцно стоїть на землі.

— Жоана працює цього року в супермаркеті «Clicks», — мовила я. — Набуває досвіду. А наступного року піде на курси менеджменту. Щоб стати менеджером.

Містер Кутзее неуважно кивнув головою. Жоана не сказала на те нічого.

— Скинь плаща, дитино, й попий із нами чаю, — припросила я. Звичайно ми п’ємо не чай, а каву. Жоана напередодні принесла для цього нашого гостя трохи чаю — «Earl Gray», дуже англійського, але не дуже доброго, і я вже запитувала себе, що ми робитимемо з рештою пачки.

— Містер Кутзее працює в школі, — повторила я Жоані, неначе вона не знала. — Він розповідає нам, що він — не англієць, але все-таки викладає англійську мову.

— Я, власне, не вчитель англійської мови, — додав містер Кутзее, звертаючись до Жоани. — Я додатковий викладач англійської мови. Це означає, що школа найняла мене допомагати учням, як мають труднощі з англійською мовою. Я намагаюся підготувати їх до іспитів. Тож я своєрідний викладач із підготовки до іспитів. Мабуть, це кращий опис моєї роботи, краща моя характеристика.

— Невже ми маємо говорити про школу? — запитала Марія Реґіна. — Це така нудьга.