Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

У відповідь йому дзвонять із відділу кадрів. Пояснюють, що їздити буде неможливо. Йому пропонують не конторську посаду з регулярними годинами праці. Інколи йому доведеться починати роботу рано-вранці, інколи буде потреба працювати до пізньої ночі, а то й у суботу та неділю. Отже, він, як і решта співробітників, повинен жити неподалік від станції. Може, він перегляне свою позицію й повідомить остаточний рішенець?

Джонів тріумф наче змило водою. Який сенс їхати з Кейптауна до Лондона, якщо доведеться жити в муніципальному будинку за цілі милі від міста, прокидатись удосвіта й вимірювати висоту бобів? Він хоче працювати в Ротемстеді, хоче знайти застосування для математики, над якою гарував стільки років, але хоче ходити й на поетичні читання, бачити письменників і художників, мати амурні зв’язки. Як він зможе пояснити це коли-небудь людям у Ротемстеді: чоловікам у твідових піджаках і з люльками, жінкам, що підв’язують коси мотузочком і ходять у совиних окулярах? Хіба він зможе вимовити перед ними такі слова, як «кохання» і «поезія»?

І все-таки, як можна відмовитись від пропозиції? Він за п’ядь від того, щоб мати справжню роботу, і то в Англії. Йому досить сказати лише однісіньке слово — «так», і він зможе написати матері, розповісти їй новини, які вона прагне почути, а саме: її син має добре платню, працює на поважній посаді. Потім вона матиме змогу зателефонувати батьковим сестрам і сказати: «Джон працює вченим в Англії». Ці слова

нарешті покладуть край їхнім наріканням і глузам. Учений — хіба може бути щось солідніше?

Йому завжди бракувало солідності. Солідність — його ахіллесова п’ята. Розуму він має досить (хоча не так багато, як думає мати, і як він і сам колись думав), а от солідним не був ніколи. Ротемстед дасть йому якщо не солідність, і то не зразу, то принаймні титул, посаду, шкаралущу. Молодший науковий співробітник, потім коли-небудь просто науковий співробітник, а далі й старший: безперечно, прикрившись таким щитом респектабельності, він приватно, потай матиме змогу й далі перетворювати досвід у мистецтво, здійснювати працю, задля якої прийшов у світ.

Це аргумент на користь сільськогосподарської станції. Аргумент проти сільськогосподарської станції полягає в тому, що це не Лондон, місто романтики.

Джон пише в Ротемстед. Після зрілих роздумів, пояснює він, узявши до уваги всі обставини, він вважає за краще відхилити пропозицію.

У газетах повно оголошень для комп’ютерних програмістів. Науковий ступінь бажаний, але не конче потрібний. Джон чув про комп’ютерне програмування, але не має виразного уявлення, що це. Він ніколи не бачив комп’ютера, хіба на карикатурах, де комп’ютери зображують, як схожі на ящики пристрої, що випльовують сувої паперу. В Південній Африці немає комп’ютерів, про які йому було б відомо.

Джон відповів на оголошення «ІВМ», це найбільша і найкраща компанія, й пішов на співбесіду в чорному костюмі, купленому перед виїздом із Кейптауна. Представник компанії, що розмовляє з ним, — чоловік на четвертому десятку, теж у чорному костюмі, але елегантнішому, краще скроєному.

Передусім представник хоче знати, чи покинув він Південну Африку назавжди.

— Так, — відповідає Джон.

— Чому? — запитує представник.

— Бо та країна йде до революції, — пояснює він.

Настає тиша. «Революція» — мабуть, не зовсім точне слово для залів «ІВМ».

— А коли, по-вашому, — запитує представник, — станеться ця революція?

Відповідь у Джона вже готова: «За п’ять років». Про це кожен говорив після подій у Шарпевіллі. Ті події провістили початок кінця білого режиму, дедалі відчайдушнішого білого режиму.

Після розмови Джонові пропонують тест на визначення коефіцієнта інтелектуальних здібностей. Він завжди любив ці тести, завжди мав у них добрі результати. Загалом він кращий під час тестів, перевірок, іспитів, ніж у реальному житті.

За кілька днів компанія «ІВМ» запропонувала йому посаду програміста-стажера. Якщо він добре пройде стажування, а потім випробувальний термін, він стане спершу програмістом, а згодом коли-небудь і старшим програмістом. Він почне працювати в належному компанії бюро обробки даних на Ньюмен-стріт, неподалік від Оксфорд-стріт, в серці Вест-Енду. Працюватиме від дев’ятої години до п’ятої. Початкова зарплата становитиме сімсот фунтів за рік.

Джон пристав на ті умови без вагань.

Того самого дня він натрапив на афішу в лондонському метро — оголошення про наймання на роботу. Людей брали на посаду учня станційного робітника, зарплатня становила сімсот фунтів за рік. Мінімальні освітні вимоги: атестат зрілості. Мінімальний вік: двадцять один рік.

Невже в Англії всі роботи оплачують однаково, дивувався Джон. Якщо так, який тоді сенс отримувати диплом?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза