Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Діапазон тем, що їх Джон і Білл Бріґґс мовчки погодилися не обговорювати під час своїх розмов, такий широкий, що Джон дивується, що таки щось лишилося. Вони не розмовляють про свої бажання і широкі прагнення. Мовчать про своє особисте життя, свої родини та виховання, про політику, релігію і мистецтво. Футбол був би прийнятною темою, якби не обставина, що Джон нічогісінько не знав про англійські клуби. Тож їм лишається погода, страйки залізничників, ціни на житло та «ІВМ»: плани компанії на майбутнє, клієнти компанії і плани тих клієнтів, хто що сказав про компанію.

Такі розмови наганяють нудьгу, але мають і свій позитивний бік. Ще два місяці тому Джон був невідомим провінціалом, що ступив на берег під мжичку саутгемптонських доків. А тепер він у центрі Лондона, і в чорному костюмі його годі відрізнити від будь-якого іншого лондонського конторського службовця, він щодня обмінюється думками на повсякденні теми з чистокровним лондонцем, успішно знайомлячись з усіма тонкощами розмовної мови. Невдовзі, якщо прогрес триватиме й далі, а він буде обережний зі своїми голосними, ніхто вже не озиратиметься на нього. В юрбі він видаватиметься лондонцем, а згодом, можливо, навіть англійцем.


Тепер, коли Джон має прибуток, він уже може сам найняти собі кімнату в будинку неподалік від Арчвей-роуд на півночі Лондона. Кімната на третьому поверсі, з вікон видно озерце. В кімнаті є газовий опалювач і маленький альков із газовою плитою і полицями для харчів і посуду. В кутку лічильник: кидаєте шилінг і на шилінг отримуєте газу.

Його дієта незмінна: яблука, вівсянка, хліб і сир, гострі свинячі сардельки, які підсмажує на плиті. Він віддає перевагу саме їм, а не справжній ковбасі, бо вони не потребують холодильника. І не пускають жиру під час смаження. Він підозрює, що в них до м’ясного фаршу домішано багато картопляного борошна, але це борошно нікому не вадить.

Джон іде з дому вранці, а повертається пізно, і тому рідко бачить інших пожильців. Невдовзі він уже живе за усталеним розпорядком. Суботи він проводив у книгарнях, галереях, музеях, кінотеатрах. У неділю читав «Observer» у своїй кімнаті, потім ішов на фільм або на прогулянку по Гемстедському парку.

Вечори в суботу та неділю найтяжчі. Тоді самотність, яку він звичайно тримає на відстані, накидається на нього, самотність, яку важко відрізнити від гнітючої, сірої, мокрої лондонської погоди і від незмінного холоду бруківок. Він відчуває, як від німоти застигає і стає безглуздим його обличчя; навіть «ІВМ» та її шаблонні розмови вже кращі за цю тишу.

Джон сподівається, що в безликій юрбі, серед якої він рухається, з’явиться жінка, яка відповість на його погляд, без слів підійде до нього, прийде з ним (і далі без слів, бо яким могло б бути їхнє перше слово?) у його квартирку, кохатиметься з ним, зникне в пітьмі, знову з’явиться наступного вечора (він сидітиме над книжками) і постукає у двері, знову пригорнеться до нього, знову опівночі зникне, і так далі, завдяки цьому вона змінить його життя і вивільнить потік нагромадженої поезії на кшталт «Сонетів до Орфея» Рільке.

Прийшов лист із Кейптаунського університету. Взявши до уваги його диплом із відзнакою, сказано в ньому, йому присудили стипендію в двісті фунтів для післядипломного навчання.

Ця сума надто мала, дуже мала, щоб мати змогу записатися до якогось британського університету. Хай там як, тепер, знайшовши роботу, він аж ніяк не збирається покидати її. Щоб не відмовитись від стипендії, є тільки один доступний варіант: зареєструватися в Кейптаунському університеті як студент магістратури in absentia, тобто заочно. Він заповнює реєстраційний бланк. У графі «Сфера досліджень» пише після тривалих роздумів: «Література». Було б добре написати «Математика», але річ у тому, що він не досить розумний, щоб і далі вивчати математику. Література, може, не така шляхетна, як математика, але принаймні в літературі його ніщо не відлякує. Він бавиться ідеєю запропонувати як тему досліджень «Канти» Езри Паунда, але зрештою зупиняється на романах Форда Медокса Форда. Принаймні, щоб читати Форда, не треба знати китайської мови.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза