Дитинство. Молодість. Літня пора

Як Джону ставитися до цієї інформації? Роль у п’єсі видається брехнею, але чи це Лоуренс Олів’є бреше Керолайн, а чи вона бреше йому? Лоуренс Олів’є тепер уже має бути старим чоловіком зі вставними щелепами. Чи зможе Керолайн подбати про себе супроти Лоуренса Олів’є, якщо чоловік, який запросив її до свого заміського будинку, справді Олів’є? Що роблять чоловіки такого віку з дівчатами для насолоди? Чи доречно ревнувати до чоловіка, в якого, мабуть, уже й ерекції нема? Чи, може, тут, у Лондоні 1962 року, ревнощі — це вже якимсь чином застаріле почуття?

Найімовірніше, що Лоуренс Олів’є, якщо це таки він, зустріне її так, як і годиться для заміського будинку, зокрема на станції її забере водій, а коло столу чекатиме буфетник. Потім, коли її одурманить кларет, він поведе її до свого ліжка і бавитиметься з нею, а вона з чемності не перешкоджатиме йому, щоб віддячити за вечір, крім того, задля своєї кар’єри. Чи під час їхнього тет-а-тет вона завдасть собі клопоту згадати, що десь далеко є ще конкурент, клерк, що працює в компанії обчислювальних машин і живе в кімнаті неподалік від Арчвей-роуд, де інколи пише вірші?

Джон не розуміє, чому Керолайн не припинить стосунків із ним, приятелем-клерком. Заповзаючи додому в ранішніх сутінках після ночі з нею, він може тільки молитися, щоб вона не озвалася знову. І справді, інколи мине цілий тиждень, а від неї ні слова. Потім, коли Джон уже починає відчувати, що їхній зв’язок лишився в минулому, вона телефонує, і цикл повторюється.

Він вірить у палке кохання і його здатність перероджувати людину. Але досвід свідчить, що любовні стосунки поглинають час, виснажують і перешкоджають праці. Можливо, він не здатний кохати жінок тому, що насправді він гомосексуаліст? Якби він був гомосексуалістом, це б пояснило всі його невдачі від початку до кінця. Але ж відколи йому виповнилося шістнадцять років, його завжди чарувала краса жінок, їхня аура загадкової недосяжності. Студентом він усякчас відчував гарячкову закоханість — то в одну дівчину, то в другу, а інколи в двох водночас. Читання поетів ще дужче розпалило цю гарячку. Завдяки сліпучому екстазу сексу, запевняли поети, індивід переходить у сферу незрівнянної ясності, в серце тиші; зливається зі стихійними силами всесвіту. Хоча незрівнянна ясність поки що не давалася Джонові, він ані на мить не сумнівається, що поети мають слушність.

Одного вечора Джон дозволяє, щоб його підчепив на вулиці якийсь чоловік. Він старший від нього, фактично належить до іншого покоління. Вони їдуть у таксі до Соун-сквер, де живе той чоловік — здається, сам — у квартирі, повній подушок із китичками і тьмяних настільних ламп.

Вони навряд чи й розмовляють. Він дозволяє незнайомцеві торкатися себе крізь одяг, але нічого не пропонує взамін. Якщо той чоловік і мав оргазм, він не дав йому стати бурхливим. Потім Джон вибрався й пішов додому.

Невже це гомосексуалізм? Невже в цьому полягає його підсумок? Навіть якщо в гомосексуалізмі є щось більше, він видається дрібним у порівнянні з сексом із жінкою: швидкий, розсіяний, позбавлений страху, але позбавлений і завзяття. Тут, здається, не йдеться ні про що: нема чого втрачати, але нема чого і здобувати. Це гра для людей, які не наважуються піти до вищої ліги, гра для невдах.

10

План, який таївся в голові Джона, коли він приїхав до Англії, — якщо він мав якийсь план, — полягав у тому, щоб знайти роботу й заощадити гроші. Зібравши досить грошей, він покине роботу і присвятить себе творчості. Коли заощадження скінчаться, знайде нову роботу, і так далі.

Невдовзі він з’ясував, який наївний цей план. Його зарплатня в компанії до відрахувань становила шістдесят фунтів на місяць, із яких він міг заощадити щонайбільше десять. Рік праці дасть йому два місяці свободи, але більшість того вільного часу піде на пошуки нової роботи. Стипендії з Південної Африки ледве вистачатиме для плати за навчання.

Крім того, Джон дізнався, що він не має свободи міняти працедавців. Нові закони про іноземців у Англії визначили, що кожну зміну робочого місця має схвалювати міністерство внутрішніх справ. Заборонено бути вільним: припинивши працювати в компанії «ІВМ», він повинен якнайшвидше знайти іншу роботу або покинути країну.

Джон пропрацював у компанії вже досить довго, щоб призвичаїтися до режиму роботи. Але йому й далі було важко пережити робочий день. Хоча його та інших колег-програмістів на зборах та в інструкціях усякчас спонукали пам’ятати, що вони на передньому краї у сфері обробки даних, він почувався знудженим клерком із романів Діккенса, що сидить на табуреті й копіює запліснявілі документи.