Дитинство. Молодість. Літня пора

Єдині перерви в нудному робочому дні наставали об одинадцятій годині й о пів на четверту, коли прибувала з візком подавальниця чаю і ставила перед кожним чашку міцного англійського чаю («На тобі, серденько»). Тільки коли минала метушня о п’ятій годині — секретарки та оператори перфораційних машин ішли рівно о п’ятій, їх годі було примусити до понаднормової праці — і наближався вечір, можна було вийти з-за столу, походити, розслабитися. Машинна зала внизу, де домінував величезний блок пам’яті апарата 7090, найчастіше була безлюдна, тож можна було запускати програми на маленькому комп’ютері 1401, а то й потай гратися на ньому.

У такі хвилини робота видавалася Джонові не просто стерпною, а приємною. Він був би не проти провести в конторі цілу ніч, запускати програми, які він сам і створив, аж поки засіріє світанок, а потім почистити зуби в туалеті й розстелити спальний мішок під столом. Це було б краще, ніж устигати на останній потяг і плентатися по Арчвей-роуд до своєї самотньої кімнати. Але на таку незвичайну поведінку скоса поглядали б у кампанії.

Джон заприязнився з однією дівчиною-оператором. Її звуть Рода, в неї трохи товстуваті ноги, зате привабливий шовково-оливковий колір обличчя. Вона виконує свою роботу серйозно, інколи він стоїть у дверях і спостерігає, як вона сидить над клавіатурою. Дівчина відчуває, що він дивиться, але, здається, не заперечує.

Він ніколи не зміг поговорити з Родою про щось інше, крім роботи. За її англійською мовою з трифтонгами і гортанними замиканнями встежити не дуже легко. Вона тутешня в тому розумінні, в якому її колеги-програмісти, що мають за плечима середню класичну школу, — ні; її життя за межами робочих годин — згорнута книжка для нього.

Джон, приїхавши до країни, приготувався до славетного холодного британського темпераменту. Проте з’ясував, що дівчата, які працюють у компанії, анітрохи не такі. Вони мають власну затишну чуттєвість, чуттєвість тварин, зведених докупи в одному насиченому випарами барлогу, знайомих із манерою поводження всіх інших. Хоч і не такі ефектні, як шведки та італійки, ці англійські дівчата, їхня врівноваженість і жартівливість ваблять його. Він хотів би ближче познайомитися з Родою. Але як? Вона належить до чужого племені. Бар’єри, які йому довелося б подолати, не кажучи вже нічого про умовності племінного залицяння, приголомшують його і виповнюють серце зневірою.

Ефективність діяльності установи на Ньюмен-стріт вимірюють використанням апарата 7090. Цей апарат — серце бюро, причина його існування. Коли апарат 7090 не працює належний час, говорять про змарнований час. Змарнований час неефективний, а неефективність — гріх. Остаточна мета бюро — подбати, щоб апарат 7090 працював день і ніч, найцінніші клієнти — це ті, хто займає апарат кілька годин поспіль. Такі клієнти — парафія старших програмістів, Джон не має з ними нічого спільного.

Але одного разу один з тих поважних клієнтів натрапив на труднощі зі своїми картками з даними, і Джона призначили допомогти йому. Той клієнт — містер Помфріт, невеличкий чоловік у м’ятому костюмі і в окулярах. Він приїздить до Лондона щочетверга десь із півночі Англії й привозить незліченні коробки перфокарт; він має регулярне шестигодинне замовлення на апарат 7090, яке починається опівночі. З балачок у конторі Джон дізнався, що ті картки містять дані випробовувань в аеродинамічній трубі нового британського бомбардувальника TSR-2, який розробляють для Королівських військово-повітряних сил.

Проблема містера Помфріта, як і проблема його колег на півночі, полягає в тому, що результати обчислень за два останні тижні аномальні. Вони не мають сенсу. Тобто або хибні дані про результати випробувань, або щось негаразд із конструкцією літака. Завдання Джона — перечитати картки містера Помфріта на додатковій машині (1401) і перевірити їх, щоб визначити, чи немає на них помилок, зроблених під час перфорації.

Джон працює далеко за північ. Партія за партією він опускає картки містера Помфріта в пристрій зчитування перфокарт. Зрештою він може повідомити, що в перфорації немає ніяких помилок. Результати справді аномальні, проблема реальна.

Проблема реальна

. Абсолютно випадково, вкрай малою мірою він став учасником проекту TSR-2, взяв участь у британській воєнній програмі, посприяв британським планам бомбардувати Москву. Невже для цього він приїхав до Англії: стати причетним до зла, — зла, за яке не буде бодай найменшої винагороди, навіть найуявнішої? Хіба це романтика — не спати цілу ніч, щоб містер Помфріт, авіаінженер із лагідним, радше безпорадним обличчям і валізою, повною карток, устиг на перший потяг на північ, щоб вчасно повернутися до лабораторії на п’ятничні ранкові збори?

У листі до матері Джон згадав, що працював над аеродинамічними даними для TSR-2, але мати не мала найменшого уявлення, що означає ця абревіатура.

Випробування в аеродинамічній трубі скінчилися, містер Помфріт перестав їздити до Лондона. Джон переглядав газети, шукаючи дальших новин про TSR-2, але їх не було. Літак, здається, пішов у небуття.