Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

Тепер, коли вже все минуло, Джон запитує себе, що сталося б, якби, поки картки TSR-2 були в його руках, він потай підправив дані в них. Чи це підточило б увесь проект створення бомбардувальника, а чи інженери на півночі виявили б його втручання? З одного боку, він хотів би вчинити так, щоб урятувати Росію від бомбардувань. А з другого — чи має він моральне право користатися гостинністю Британії і водночас здійснювати саботаж її військово-повітряних сил? І, хай там що, як росіяни дізналися б коли-небудь, що якийсь невідомий прихильник у конторі «ІВМ» у Лондоні здобув для них кілька днів перепочинку в «холодній війні»?

Джон не розуміє, що британці мають проти Росії. Британія і Росія були на одному боці в усіх відомих йому війнах після 1854 року. Росіяни ніколи не погрожували напасти на Британію. Чому тоді британці стали на бік американців, які поводяться як хулігани в Європі та в усьому світі? Таж не тому, що британці справді люблять американців. Газетні карикатуристи завжди кепкують з американських туристів із їхніми сигарами, черевами, барвистими гавайськими сорочками і паками доларів, якими вони вимахують. На думку Джона, британці повинні взяти приклад із французів і вийти з НАТО, і нехай тоді американці та їхні нові приятелі, західні німці, й далі бурчать собі на Росію.

У газетах повно матеріалів про РЯР, Рух за ядерне роззброєння. Опубліковані фотографії хирлявих чоловіків і неохайних дівчат із мишачими хвостиками замість кіс — демонстрантів, які вимахують плакатами і вигукують гасла, — не схиляють Джона симпатизувати цій кампанії. З другого боку, Хрущов щойно вдався до майстерного тактичного удару: розмістив на Кубі російські ракети у відповідь на американські, які оточили Росію. Тепер Кеннеді погрожує бомбардувати Росію, якщо російські ракети не вивезуть з Куби. Ось проти чого виступає РЯР: проти ядерного удару, в якому братимуть участь американські бази в Британії. Джон може тільки схвалити таку позицію.

Американські розвідувальні літаки сфотографували російські вантажні пароплави, що перетинають Атлантичний океан і пливуть до Куби. Американці запевняють, що ті пароплави везуть додаткові ракети. На фотографіях ракети — неясні форми під брезентом — обведено білим. На думку Джона, ті форми цілком можуть бути і рятувальними човнами. Він здивований, що газети не сумніваються в американській версії.

«Прокиньтеся!

 — репетують прихильники РЯР. — Ми на грані ядерного знищення!» Може, це й правда, запитує себе Джон. Невже справді загинуть усі, і він теж?

Він іде на великий мітинг РЯР на Трафальгарській площі, обережно примощується скраю, немов повідомляючи, що він тільки спостерігач. Це перший масовий мітинг, на якому він був коли-небудь присутній: вимахування кулаками, викрикування гасел і взагалі розпалювання пристрастей огидні йому. На його думку, тільки кохання і мистецтво варті того, щоб віддаватися їм без останку.

Цей мітинг — кульмінація п’ятдесятимильного маршу завзятих прихильників РЯР, який почався тиждень тому коло Олдермастона, британської бази ядерної зброї. Всі ці дні газета «Guardian» публікувала фотографії мокрих від дощу учасників маршу на дорогах. А тепер, на Трафальгарській площі, настрій похмурий. Слухаючи промовців, Джонові стає ясно, що ці люди, принаймні деякі з них, справді вірять у те, що кажуть. Вони вірять, що Лондон бомбардуватимуть, вірять, що вони всі загинуть.

Чи мають вони слушність? Якщо мають, це здається дуже несправедливим: несправедливим щодо росіян, несправедливим щодо людей у Лондоні, а передусім несправедливим щодо нього, бо його спалять унаслідок американської войовничості.

Джон думає про молодого Миколу Ростова на бойовищі під Аустерліцом, що спостерігає, мов загіпнотизований кріль, як із нещадними багнетами на нього йдуть в атаку французькі гренадери. «Як вони можуть убити мене

, — протестує він подумки, — якщо мене всі так люблять?»

З дощу та під ринву! Яка іронія! Втікши від африканерів, яким кортіло загнати його до свого війська, та від негрів, що хотіли зіпхнути його в море, він опинився на острові, який невдовзі спалять дощенту. Що за світ такий? Де можна мати свободу від шаленства політики? Тільки шведи, здається, стоять понад сутичкою. Може, треба кинути все й сісти на перший пароплав до Стокгольма? Чи треба розмовляти шведською мовою, щоб їхати до Швеції? Чи потрібні шведам комп’ютерні програмісти? І чи в них бодай є комп’ютери?

Мітинг закінчився. Джон повернувся до своєї кімнати. Він мав би читати «Золоту чашу» Генрі Джеймса або працювати над своїми віршами, але який у цьому сенс, який сенс в усьому?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза