Доки кава не охолоне

Вона забрала в Казу целофанового пакета та солом’яного капелюха й зникла в затильній кімнаті.

Казу все витріщалася на той стілець, де саме сиділа жінка в білій сукні. З виразу її обличчя було зрозуміло: щось її непокоїло.

Це вперше відвідувач повернувся з майбутнього, щоб зустрітися з Негаре, Кеї чи Казу. Навіщо повертатися в минуле, аби побачитися з працівниками кафе, які й так завжди там?

Але та дівчина повернулася з майбутнього зустрітися з Кеї.

Казу не розпитувала гостей з майбутнього, навіщо вони приходили. Навіть якщо, скажімо, якийсь убивця повернеться в минуле, вона його теж не займатиме — річ у правилі, згідно з яким теперішнє однаково не зміниться, байдуже скільки зусиль людина докладатиме в минулому. Це правило неможливо порушити. Завжди відбуватимуться події, які перешкоджатимуть змінам у теперішньому. Скажімо, з майбутнього повернеться чоловік з пістолетом і вистрелить в одного з відвідувачів. Навмисно чи випадково — не має значення. Не дуже приємно для жертви, та якщо той нещасливий відвідувач досі живий у майбутньому, він не помре, навіть діставши кулю в серце.

Таким було правило.

Казу чи хтось інший викличе «швидку» й поліцію. «Швидка» помчить на виклик до кафе. Вона ніколи не застрягне в заторі. Вона дістанеться з лікарні до кафе й відвезе пацієнта до реанімації найкоротшим шляхом якнайшвидше. Оглянувши пацієнта, лікарі можуть сказати, що його вже не врятувати. Але навіть у такому разі якийсь славетний хірург випадково опиниться в тій лікарні й зробить операцію. Навіть якщо у пацієнта виявиться кров рідкісної групи, що зустрічається лише в однієї людини з десяти тисяч, у лікарні знайдеться потрібна кількість такої крові. Хірурги виконають свою роботу бездоганно, операція завершиться успішно. Пізніше лікар може сказати, що якби «швидка» спізнилася бодай на хвилину чи якби куля розташовувалася бодай на міліметр лівіше, пацієнта не вдалося б урятувати. Увесь персонал лікарні говоритиме, що він вижив дивом. Але в цьому не буде ніякого дива. Усе через правило. Правило визначає, що підстрелений відвідувач виживе.

Саме через те правило Казу було байдуже, хто повертався в минуле та які мав на те підстави. Адже всі дії відвідувачів з майбутнього були марними.

— Можеш зробити це замість мене? — гукнув Негаре з кухні.

Казу обернулася й побачила, що він стояв на порозі кухні й тримав у руках тацю, на якій була кава для жінки в білій сукні. Казу взяла її й понесла до столика.

Якийсь час вона просто дивилася на неї, а в її голові вирували думки. «Цікаво, навіщо та дівчина повернулася з майбутнього? Якщо вона просто хотіла сфотографуватися з сеструнею, то нащо було спеціально повертатися в минуле?»

Дзень-дзелень.

— Вітаю, ласкаво просимо, — гукнув Негаре.

Казу опам’яталася й поставила каву перед жінкою в білій сукні.

«Таке відчуття, ніби я не помічаю чогось важливого».

Аби здихатися того відчуття, Казу легенько струснула головою.

— Привіт.

До кафе увійшла Когтаке. Вона поверталася з роботи додому, одягнена в лаймово-зелену футболку поло, білу спідницю й чорні туфлі-човники. На її плечі висіла полотняна сумка.

— Привіт, Когтаке, — привітався Негаре.

Почувши це звертання, вона різко розвернулася на підборах, ніби хотіла вийти з кафе.

— Ох, вибачте… місіс Фусагі, — виправився Негаре.

Жінка задоволено посміхнулася й сіла біля барної стійки.

Минуло три дні, відколи Когтаке побувала в минулому й отримала листа Фусагі, якого він ніяк не міг їй віддати. Відтоді вона заборонила всім називати себе на дівоче прізвище Когтаке. Хотіла, щоб до неї зверталися «місіс Фусагі».

Вона повісила свою полотняну сумку на спинку стільця.

— Каву, будь ласка… — замовила Когтаке, вдоволено схиливши голову набік.

— Звісно, — відказав Негаре, кивнув і рушив на кухню варити каву.

Когтаке оглянула порожнє кафе. Вона планувала повернутися додому разом з Фусагі, сподіваючись застати його тут, тому трішки засмутилася. Казу, яка з посмішкою спостерігала за розмовою Негаре й Когтаке, відійшла від жінки в білому.

— У мене перерва, — гукнула вона й зникла в затильній кімнаті.

Негаре нічого не відповів. Когтаке замість нього сказала «Гаразд» і помахала їй рукою.

Був початок серпня, але припікало нещадно. Утім, Когтаке любила гарячу каву, навіть улітку. Їй подобався аромат щойно приготованого напою. Кава з льодом смакувала зовсім не так. Найбільшу насолоду вона діставала саме від гарячої кави. Для неї її завжди заварював Негаре.