Доки кава не охолоне

— З ким ти хочеш зустрітися? — відразу запитав Негаре.

Дівчина підняла на нього очі — на ту гігантську брилу, яка стояла перед нею. Її погляд був байдужим. Негаре, уже звиклий до того, що його кремезна фігура викликала подив чи навіть страх у тих, хто бачив його вперше, почувався дещо ніяково, адже тепер цього не сталося.

— Що? — запитав він.

Проте сподіваної відповіді не почув.

— Та нічого… — відказала дівчина й знову відсьорбнула кави. Вона не виявляла бажання підтримувати розмову з ним.

Схиливши голову набік, Негаре граційно поставив тацю на столик перед нею й повернувся за барну стійку. Дівчина видавалася спантеличеною.

— Ем, перепрошую… — звернулася вона до Негаре.

— Так?

— Я цього не замовляла, — ніяково сказала дівчина, указуючи на грінку.

— За кошт закладу, — гордо відповів Негаре.

Дівчина подивилася на безплатну їжу, не вірячи власним очам. Негаре розчепив схрещені на грудях руки й обперся ними на барну стійку.

— Ти доклала зусиль, аби повернутися з майбутнього. Не можу ж я відправити таку дівчину, як ти, назад голодною, — сказав він, очікуючи щонайменше на «дякую».

Проте вона й далі витріщалася на нього й навіть не посміхнулася. Негаре відчув, що має сказати щось іще.

— Щось не так? — запитав він, ледь підвищивши голос.

— Ні… Дякую, я все з’їм.

— Гарна дівчинка…

— Чом би не з’їсти?

Вона хвацько намастила грінку маслом і відкусила чималий шматок. Їла жадібно. Негаре чекав на її реакцію. Певна річ, подумав він, вона із задоволенням доїдатиме його славнозвісне масло. Але очікуваної реакції не побачив. Дівчина незворушно наминала тост. Доївши його, взялася хрумкотіти салатом, а потому одним махом випила йогурт.

Завершивши трапезу, вона лише вдячно склала на столі руки й навіть слова не сказала про смак їжі. Негаре засмутився.

Дзень-дзелень.

То була Казу. Вона передала чималу в’язку ключів Негаре за барною стійкою.

— Я по… — почала вона й змовкла на півслові, помітивши на тому стільці дівчину.

— Привіт, — відповів Негаре, ховаючи ключі в кишеню.

Він не сказав: «Привіт, із поверненням», як робив зазвичай.

Казу схопила його за зап’ястя й стишеним голосом запитала:

— Хто це?

— Я намагався з’ясувати, — відказав Негаре.

Зазвичай Казу не звертала особливої уваги на тих, хто сидів на тому місці. Коли хтось там з’являвся, вона добре знала, що людина повернулася з майбутнього, щоб з кимось зустрітися. І воліла не втручатися.

Та ще ніколи на тому стільці не сиділа така юна й симпатична дівчина. Казу не втрималася й витріщилася на неї.

Її витріщання не залишилися без уваги.

— Привіт! — сказала дівчина й люб’язно посміхнулася.

Ліва брова Негаре сіпнулася від роздратування, адже йому вона не посміхалася.

— Ти прийшла зустрітися з кимось?

— Ага… мабуть, — погодилася дівчина.

Слухаючи їх, Негаре стиснув губи. Кілька хвилин тому він питав її про те саме, але дівчина нічого не відповіла. Йому це не сподобалося.

— Але тієї людини тут нема, еге ж? — кинув він сердито й відвернувся.

«То з ким же вона хоче зустрітися?» — дивувалася Казу, постукуючи вказівним пальцем по підборіддю.

— Що? Точно не з ним?.. — Казу вказала пальцем на Негаре. У кафе, окрім самої Казу, був лише він.

Негаре тицьнув у себе пальцем.

— Зі мною? — здивувався він.

Знову схрестивши на грудях руки, він пробурмотів: «Гм, ем-м», ніби пригадував, за яких обставин з’явилася та дівчина.

Вона матеріалізувалася на тому стільці близько 10 хвилин тому. Кеї мала відвідати гінеколога, і Казу повезла її. Зазвичай на огляди до лікаря її возив Негаре, але не цього разу.

Він уважав гінекологічну клініку жіночим храмом, куди чоловікам зась. Тому й залишився сам у кафе.

«Невже вона вибрала час, коли працював тільки я?»

Від цієї думки серце Негаре стріпонулося.

«Може, вона весь цей час так поводилася, бо соромилась?..»

Шкрябаючи підборіддя, Негаре кивнув, ніби врешті все зрозумів. Він вибіг з-за барної стійки й сів на стільця навпроти дівчини.

Вона дивилася на нього спантеличено.

Ураз Негаре змінився.

«Якщо вона була такою байдужною до мене через свою сором’язливість, я спробую бути люб’язнішим», —

подумав він і широко посміхнувся. Відтак, спираючись на лікті, по-дружньому підсунувся ближче.

— То ти повернулася в минуле зустрітися зі мною? — запитав він у дівчини.

— Аж ніяк.

— Зі мною… ти хотіла побачитися зі мною?

— Ні.

— Зі мною?

— Та ні!

Дівчина наполягала на своєму. Казу чула їхню розмову й дійшла очевидного висновку.

— Це точно не ти.

Негаре знову засмутився.

— Гаразд… Отже, не зі мною, — понуро пробурмотів він і повернувся за барну стійку.

Дівчині це, схоже, здалося кумедним, і вона хихикнула.

Дзень-дзелень.